Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля... але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

- Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера... і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду...

- А як ти врятувався? - запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров’ю очима.

- Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися, - відповів він.

- Я знаю... але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.

- Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, - повторив він.

- Я знаю, але...

- Та це ж очевидно, Гаррі! - здивувався Рон. - Він роз’явився!

- Але... в тій печері не можна було являтися чи роз’являтися, - засумнівався Гаррі, - інакше Дамблдор...

- Ельфівські чари інакші, ніж людські, - сказав Рон. - Тобто вони можуть являтися і роз’являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.

Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.

- Зрозуміло, Волдеморт недооцінював можливості ельфів-домовиків, бо, як і всі чистокровні чаклуни, ставився до них, як до тварин... йому б і на думку не спало, що вони володіють недоступними йому чарами.

- Найвищим законом для ельфа-домовика є наказ хазяїна, - прорік Крічер. - Крічеру було велено повернутися додому, тому Крічер і повернувся додому...

- То ти й зробив, як тобі було велено, - лагідно промовила Герміона. - Ти ж виконав наказ!

Крічер захитав головою, ще швидше розгойдуючись.

- А що було, коли ти повернувся? - запитав Гаррі. - Що сказав Реґулус, коли ти розповів йому, що сталося?

- Хазяїн Реґулус був дуже стурбований, дуже, - прохрипів Крічер. - Хазяїн Реґулус наказав Крічерові заховатися й не виходити з дому. А тоді... це вже було трохи пізніше... хазяїн Реґулус якось уночі знайшов Крічера в його комірчині, й хазяїн Реґулус був якийсь дивний, не такий, як завжди, дуже стурбований, Крічер це помітив... і він звелів Крічерові одвести його в печеру, в ту печеру, у якій Крічер був з Темним Лордом...

Отож вони вирушили туди. Гаррі дуже чітко їх уявляв - охопленого жахом старого ельфа й худого чорнявого ловця, так схожого на Сіріуса... Крічер знав, як відкривається зачарований вхід у печеру, знав, як піднімати з дна озера крихітного човника. Тепер з ним був його улюблений Реґулус, і вони разом пливли до острова з чашею отрути...

- І він примусив тебе випити зілля? - обурено запитав Гаррі.

Але Крічер затряс головою й заридав. Герміона затулила руками рота: здається, вона щось зрозуміла.

- Х-хазяїн Реґулус вийняв з кишені такого самого медальйона, як був у Темного Лорда, - сказав Крічер, і сльози лилися по обидва боки його довгого, мов хобот, носа. - І він звелів Крічерові його взяти, а коли чаша спорожніє, поміняти медальйони... - Крічерове ридання заважало йому говорити.