Конституційне право зарубіжних країн
- Автор: Ріяка
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституційне право зарубіжних країн». Краткое содержание книги:
Призначений для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також працівників органів державної влади.
«Наднаціональна» природа правопорядку ЄС ясніше проявляється в праві його органів приймати обов'язкові для держав-членів та їх громадян владні акти безпосереднього застосування, які до того ж мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.
Для передачі міжнародній організації прав, властивих суверенітету, були внесені відповідні статті до Конституцій держав-членів. Так, у Конституцію ФРН внесена ст. 23, яка проголошує: «Для здійснення ідеї об'єднаної Європи Федеративна Республіка Німеччина бере участь у розвитку Європейського Союзу, до обов'язків якого входить гарантування дотримання принципів демократії правової держави, соціальної та федеративної держави, а також дотримання принципу субсидіарності, що гарантує захист основних прав, які, по суті, співпадають з основними правами, що містяться в Основному Законі. З цією метою Федерація може передавати свої суверенні права через видання закону».
§ 3. Конституційне розмежування зовнішньополітичних повноважень між федерацією та її суб'єктами
Розберемо це питання на прикладі Швейцарської Конфедерації. Закордонні справи Конституція віднесла до ведення Конфедерації. Конфедерація згідно з Конституцією прагне до збереження незалежності й процвітання Швейцарії, сприяє захисту прав людини, демократії, мирному співіснуванню народів, збереженню природних ресурсів.
Разом із цим, Конфедерація бере до уваги повноваження кантонів і поважає їх інтереси. Зі свого боку, кантони беруть участь в обговоренні зовнішньополітичних питань і прийнятті відповідних рішень, з проблем, які торкаються їх інтересів. Конституція (ст. 55) надає право кантонам укладати договори з іноземними державами в галузях, які стосуються їх повноважень, передбачених Конституцією. Ці договори не повинні суперечити ані праву, ані інтересам Конфедерації.
Кантони також вправі звертатися до зарубіжних органів влади, що рівнем нижчі, в інших випадках відносини кантонів із зарубіжними державами здійснюються через Конфедерацію.
Основний закон ФРГ встановлює розмежування законодавчої компетенції Федерації та її суб'єктів-земель набагато докладніше, ніж Конституція Швейцарії. Згідно зі ст. 70 (2) «Розмежування компетенції Федерації і земель визначається відповідно приписам Конституції щодо виключної і конкуруючої компетенції.
Згідно зі ст. 73 Федерація володіє виключною законодавчою компетенцією з питань міжнародних відносин:
а) закордонні справи, а також оборона, виключаючи захист населення;
б) громадянство Федерації;
в) свобода пересування, паспортний режим, імміграція і еміграція, видача кримінальних злочинців, митна і торгова єдність території, договори про торгівлю та судноплавство, обіг товарів і платежів із закордоном, служба почти і телекомунікацій, захист території федерації від намагань із допомогою застосування сили або спрямованих на таке застосування підготовчих дій, щоб підставити під загрозу зовнішні інтереси ФРГ, боротьба з міжнародною злочинністю.
Щодо конкуруючої законодавчої компетенції в сфері міжнародних відносин, ст. 74 Конституції ФРГ вказує право іноземців на перебування і постійне проживання, справи біженців та переміщених осіб, воєнна шкода та її відшкодування, забезпечення інвалідів війни, родичів загиблих, могили жертв війни та тиранії.
Федерація і землі самостійні й незалежні одна від одної щодо свого бюджетного господарства, але повинні брати до уваги вимоги загального бюджетного балансу.
§ 4. Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління
Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління:
— голови держави залежно від форми правління і зовнішньополітичні повноваження парламенту;
— зовнішньополітичні повноваження уряду та його голови, міністерства закордонних справ у зовнішньополітичному механізмі зарубіжних країн.
У роки перших буржуазних революцій монархія як форма правління більшості держав замінювалась республікою. Первісний зміст цього терміна «res publica» (суспільна справа) визначався як «держава, якою керує колегія з кількох осіб». Майже всі перші буржуазні конституції встановлювали як главу держави колегіальний орган. Згідно з Конституцією Франції 1793 р. колегія, яка виконувала функції голови держави, складалася з 24 осіб, за Конституцією 1795 р. — з п'яти, 1800 р. — з трьох членів.
У наші часи колегіальний голова держави зберігся лише в Швейцарії. Так звана Федеральна рада конфедерації обирається тільки на 1 рік у складі 7 осіб.
Майже в усіх інших країнах із республіканським режимом діє інститут одноособового президента. В так званих президентських і напівпрезидентських республіках персональні повноваження президента в сфері зовнішньої політики включають:
— представлення держави в міжнародних відносинах;
— прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав;
— підписання вірчих і відкладних грамот дипломатичних представників своєї країни;
— присвоєння вищих дипломатичних звань;
— повноваження президента, які він здійснює спільно з парламентом:
— ратифікація міжнародних договорів;
— законотворчість.
Повноваження президента парламентарних республік в сфері міжнародних відносин значно вужчі. Так ст. 59 Основного закону ФРГ передбачає «Федеральний президент представляє Федерацію у міжнародно-правових відносинах. Він заключає від імені Федерації договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів». Буквальне тлумачення цієї статті приводить до висновку, що будь-яке представництво ФРГ повинно здійснюватися через президента. Беручи до відома широту міжнародних контактів ФРГ і велику кількість міжнародних переговорів, які ведуться одночасно, слід зауважити, що одна особа, навіть якщо буде працювати без сну і відпочинку, не зможе виконати такий обсяг робіт. Тому, згідно зі звичайною практикою, президент доручає ведення таких переговорів уряду. Така практика існує і в інших парламентарних республіках.
Парламенти, згідно з конституціями більшості сучасних держав, беруть участь у здійснені зовнішньої політики шляхом прийняття резолюцій схвалення чи несхвалення доповіді міністра закордонних справ і повідомлень інших державних органів, свого комітету закордонних справ, звітам парламентських делегацій.
У більшості держав міжнародні договори ратифікуються парламентом, або однією з палат парламенту. Активно діє найстаріша (заснована ще у 1889 р.) міжнародна неурядова організація Міжпарламентський союз.
Уряд, як вищий виконавчий колегіальний орган державного управління здійснює загальне політичне і оперативне керівництво зовнішніми зносинами держави. Звичайно, йму надається право укладати міжнародні договори від свого імені здебільшого з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції. Формою зовнішньополітичної діяльності уряду є ноти уряду, направлення та прийняття урядових делегацій, переговори, підписання і затвердження міжнародних угод.
Глави урядів без спеціальних повноважень можуть вести переговори з представниками іноземних держав як у своїй країні, так і за кордоном. Під час поїздок за кордон глави урядів користуються дипломатичним імунітетом.
Міністр закордонних справ, як і глава уряду, може вести безпосередні переговори без спеціальних повноважень, але для підписання договору спеціальне повноваження потрібно навіть йому.
Під відомством закордонних справ розуміють спеціальний апарат, який здійснює зовнішню політику держави, займається її повсякденними зовнішньополітичними справами. В різних країнах він має різні назви: в США — Державний департамент; в Японії — Міністерство закордонних справ; в Англії — Foreing Office.
Відомство закордонних справ, як правило, складається з трьох груп, управлінь та відділів:
а) територіальні управління за групами країн, які здійснюють поточну оперативну роботу з вивчення політичного та економічного становища окремих груп держав та міжнародних організацій. Наприклад: Управління Південне — Західної Європи, відділ США, відділи світових та регіональних міжнародних організацій.