Блакитне мереживо долі

Еббі голосно засміялася у відповідь.

Можливо, коли Денні виросте, завжди думала Еббі, він пояснить, чому у дитинстві був таким злим. Але коли він виріс і Еббі нарешті запитала у нього про причину гніву, Денні відповів, що і сам не знає, чому був таким.

Еббі зітхнула і подивилася на хлопчика, який йшов до школи, зігнувшись під вагою великого портфеля.

Цей ґанок був не стільки довгим, як широким — розміром з невелику вітальню.

Щойно почавши тут жити, вона замовила набір плетених меблів медового кольору, щоб вони пасували до гойдалки: низький стіл, диван та два крісла — і встановила їх по колу, щоб усі сиділи одне напроти одного і розмовляли. Але ніхто не хотів сидіти у колі, усі розвертали крісла на вулицю, з часом крісла переставили по обидва боки дивану, і люди дивилися на вулицю, а не одне на одного.

Еббі вважала, що це яскрава ілюстрація її ролі у сім’ї. У неї було своє бачення, свої ідеї, як усе має бути, але кожен робив так, як подобалося саме йому.

Еббі подивилася крізь дерева і помітила білу пляму: світлу гриву Гейді, яка бігла додому. За нею спокійно йшла Нора з візком. Не задумуючись, Еббі зістрибнула з гойдалки, наче молода, і прослизнула до будинку.

У коридорі досі пахло кавою і тостами, що завжди було для Еббі ознакою домашнього затишку, але зараз чомусь викликало відчуття клаустрофобії. Вона швидко піднялася нагору сходами. Її вже не було видно, коли візочок Семі під’їхав до дверей.

Двері її кабінету — тепер кімнати Денні — були зачинені, за ними ― повна тиша. Його графік так і не вирівнявся, і досі Денні лягав і прокидався останнім. Він спускався о десятій чи одинадцятій годині ранку у своєму пошарпаному одязі — оливково-сірій футболці і поношених штанях кольору хакі, з пом’ятим від подушки обличчям і масним волоссям. Хай Бог милує!

— Слухай, ти не знаєш, хто сказав: «Ти щасливий лише тоді, коли щаслива твоя дитина»? — запитала якось Еббі свою подругу Рі на курсах із гончарства.

— Сократ, здається, — тут же відповіла подруга.

— Справді? Я чомусь думала, що це більше схоже на Мішель Обаму.

— Насправді я не знаю, хто це сказав, — відказала Рі, — однак повір, вислів набагато старіший від Мішель.

Ти прокидаєшся вранці, почуваєшся добре, але пам’ятаєш: щось не так, але що саме? А потім пригадуєш, що справа у твоїй дитині, яка нещаслива.

Еббі підійшла зачинити двері у кімнату хлопців, у якій були розкидані рушники, одяг та іграшки (точніше, їхні частини). Дуже боляче наступити на цеглинки леґо, якщо ви зайшли до кімнати без капців. Тому жінка повернулася до своєї спальні і безшумно зачинила двері.

Ліжко було все ще не прибране, оскільки Еббі хотіла поснідати до того, як Нора та троє галасливих хлопців спустяться вниз. (Скільки енергії у цих хлопців із дня у день!). Зараз вона підтягнула та розправила простирадла, повісила свій халат, склала піжаму Реда та поклала її під подушку. У робочі дні він носив темний одяг і завжди залишав після себе безлад.