Блакитне мереживо долі

«Це просто звикання до нових співмешканців», — казала собі Еббі. Але ця штовханина у тісному коридорі дратувала її.

Такі слова Еббі повторювала подумки декілька разів на день.

Вона нагадувала собі, що у житті нам трапляються нові типи людей, не пов’язані з попередніми інкарнаціями — новий досвід, щоб розширити свій світогляд. То, може, Нора покликана поглибити і збагатити душу Еббі?

Не те щоб Еббі була поганою свекрухою чи тещею. Вона чудово ладнала із Г’ю Аманди! Це було непросто, сама Аманда з цим погоджувалася, але Еббі вважала його цікавим. І Г’ю Дженні, він теж неї здавався їй милим. У деяких подруг Еббі були погані стосунки з чоловіками і дружинами своїх дітей. І найчастіше — з невістками. Деякі взагалі не спілкувалися з ними. Тож в Еббі у цьому плані все було набагато краще.

Якби ж вона лише не відчувала себе відірваною від усіх справ, такою безпомічною і непотрібною.

Вона вважала, що з віком стане нарешті абсолютно впевненою у собі. Але подивіться на неї: досі та сама невпевненість. Часто вона відчувала себе ще більш невпевнено, ніж у дитинстві. Спостерігаючи за собою зі сторони, вона дивувалася своїй життєрадісності, легковажності та несерйозності, наче вона грає роль мами у якомусь дешевому сімейному серіалі.

Що у біса таке трапилося з нею?

Візит до лікаря Вісса був призначений аж на листопад. Мабуть, старих людей із різними проблемами дуже багато. До листопада ще все може змінитися. Може, ці її несуттєві проблеми, «перескоки» так би мовити, зникнуть самі по собі. А може, її взагалі не стане! Ні, таку думку треба гнати подалі.

Була лише середина вересня, погода і досі лишалася літньою, листя на деревах ще навіть не почало змінювати колір, світанки стали більш холодними, але не набагато. Після сніданку Еббі ще могла сидіти у светрі на ґанку, гойдаючись на гойдалці і спостерігаючи за тим, як батьки ведуть дітей до школи. Діти поки що були охайно одягнені, ще якийсь місяць ― і школярі припинять стежити за своїм виглядом. Старші діти йдуть до школи самі, без батьків, але Піт і Том для такого ще замалі. Вони поїхали із Норою декілька хвилин тому — Сем нахилився вперед у своєму візочку, неначе капітан корабля, який хоче побачити землю, Гейді бігла поруч на своєму кумедному довгому ціпку, три світлі голівки зникли серед дерев. Біляве волосся — це так нетипово для Вітшенків, хоча у Стіма було світле волосся, і дивуватися тут нічому.

Здавалося, хлопці швидко звикли до нового району. Вони ганяли на своїх самокатах по всій вулиці і запрошували приятелів до себе перекусити. Вони розповіли, що інші діти називають їхній будинок «ґанковим», й Еббі це дуже подобалося. Вона пам’ятала, як сама вперше побачила цей дім, ще коли вона, з веснянкуватим обличчям, ходила до середньої школи у Гемпдені, а самозакохана Меррік Вітшенк була призначена її «старшою сестрою». Цей величезний ґанок було видно ще з вулиці, Меррік разом із двома подругами повільно гойдалися на гойдалці. Вони мали дуже стильний вигляд — вузькі блакитні джинси та пов’язані на шиї яскраві хустинки.