Замирення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #3
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-56-5
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Замирення». Краткое содержание книги:
З-поміж цих уламків, ці слабенькі здогади — слово «Знайдено!» Рукописне, тріумфальне. Знайдено — що? Але, попри ці жалюгідні дані, навіть «Знайдено!», навіть усвідомлення появи ще однієї інстинктивної сутності, що висвітилася з тих фрагментів, нікуди не привело. Хтось десь отримав додаткову інформацію, проте елементи стихій — «Нуль-зона»? — так прискорили розпад документів, що я не змогла видобути більше, хоча й цього було досить. Досить припустити: були якісь руйнації та пошкодження цього узбережжя ще до створення Нуль-зони, і мій власний досвід підказує мені, що Південний Округ навмисно стирав знання про острів із наших експедиційних карт і брифінгів. Ці дані двох фактів, хоча це більше стосується відсутності, аніж позитивного підтвердження, змусили мене подвоїти зусилля, щоб видобути у цьому смітті все про НСБ. Але я так і не знайшла нічого більшого, ніж виявлене у своєму першому, ретельному розслідуванні.
6. ПЛИН ЧАСУ І БІЛЬ
У мене ніколи не було країни, ніколи не було вибору; я народилася там, де привелося. Але згодом цей острів став моєю країною, і мені іншої не треба. Я ніколи не гадала шукати шляху повернення до будь-якої іншої країни, до світу поза межами. Коли минали роки, а ніхто й не наближався до мого сховища, я стала дивуватися, чи взагалі ще існує Південний Округ — або чи взагалі він колись існував, що, може, ніколи й не було іншого світу й досвіду, і я постраждала від омани, галюцинації чи зазнала травми, якимсь чином утратила пам’ять. Одного разу, мабуть, я прокинуся та згадаю все це: якийсь катаклізм, після якого я залишилась єдиною людиною в цьому місці, де, окрім пугача, немає з ким поговорити.
Я вижила у раптових бурях, пережила посуху, пережила й цвях, який увігнався в ногу, коли я втратила пильність. Я вижила після багатьох укусів, у тому числі отруйного павука і змії. Я так навчилася пристосовуватися до свого нового осідку, що за деякий час жодна тварина, природна чи неприродна, більше не ховалася від моєї появи, і з цієї причини я більш нічого не ловила, окрім риби, а потім дедалі більше вживала овочів та фруктів. Хоча думала, що зрозумію й їхні послання.
У цій все більшій тиші й самотності кілька разів несподівано проявлялася Нуль-зона. Я стала спостерігати нескінченні крихітні зрушення на небі, мовби його клапті не зовсім щільно тулилися один до одного… а в довкіллі — відчувати присутність незримих речей, що пронизували мене, мов фантоми, майже примусивши мене переосмислити свою антипатію до НСБ з акцентом цієї групи на надприродному.
Стоячи на розчищеній галяві одного вечора, зачаївши подих, так тихо, як могла, я відчувала якесь дихання чи то вагу таких молекул за собою, яких не могла ідентифікувати, і я примусила своє серце битись якомога повільніше, так, що серця деревних жабок, співунок своєї одвічної пісні, забилися у двадцять тисяч разів дужче. Я сподівалася, що так затихла, що не обертаючись можу розчути або якось інакше оцінити, що за мною спостерігає. Але я відчула полегшення, бо промайнула ще мить, і той спостерігач утік або зник.
Одного разу небо розверзлося неприродним дощем, і крізь морок я змогла розрізнити боковим зором надзвичайне світло. Мені здалося, що це віддалений маяк, куди після мене вирядили інші експедиції. Але що довше я вдивлялася, то більше те світло немовби краяло темряву, крізь яку я побачила дивні тіні, що могли бути своєрідними грозовими хмаринами або відповідною реакцією, розчиненням якогось величезного організму. Такі феномени, відомі за останні тридцять років, супроводжувалися ще й зміною нічного неба. У такі ночі тремтить сяйво, тоді ніколи не буває місяця. Ніколи не буває місяця, а зірки у вишині незнані — вони з іншого світу, належать до такої космології, якій я не можу дати визначення. У такі ночі мені здається, що я хочу стати астрономом.
Принаймні у двох випадках я вважала цю зміну значущою, як своєрідний небесний катаклізм, що може супроводжуватися землетрусами, а тріщини чи розриви, які прорізають тканину ночі, незабаром затягуються, і з цього нічого зяє велика пітьма. Десь там, у цьому світі чи у всесвіті, щось відбувається, аби створювати ці моменти розладу. Принаймні, я в це вірю. Відчуваю, ніби оточення навколо мене зміцнюється або ущільнюється, вага та вміст реальності більше зосереджуються та визначаються. От ніби дельфінове око, в яке я колись зазирнула, геть схоже на людське, тепер дивилося на мене з кожною новою фазою, дедалі глибше входячи у плоть.
Окрім цих спостережень, маю одне-однісіньке питання: яка природа моєї галюцинації? Чи я галюциную, бачачи мені знайоме нічне небо? Або коли я бачу те, чуже і дивне? Яким зіркам мені слід довірятись і якими керуватися? Я лишалася в зруйнованому маяку кілька ночей, дивлячись на море, й усвідомлювала, що у такій формі, в такому тілі ніколи цього не дізнаюся.