Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва

Рафчик знайшовся вдома, над стосом пожовклих паперів; його пишні брови та чуприна були притрушені ядучим розсипом білого тиньку.

— Ремонт… — пояснив він зі зневірою в голосі.

Аді нарешті вдалося намовити чоловіка до освоєння занедбаної нерухомості, і на горищі нині стугонів невпинний прогрес, розносячи будівлею тиньк, азбест та лункі будівничі прокльони.

— Сідайте, — запропонував старий, — чай будете? Не будете?

— Е…

— От і добре, чаю однаково нема. В хаті — ні копійчини. Знаєте, що таке ремонт? Катастрофа. Іншим словом, аварія. Але дивіться, що я знайшов, — Рафчик тицьнув пальцем у папери, від чого в повітря злетіла хмарка пороху, — листи. Під матрацом були, коли хочете знати.

— Невже під вашим?

— Ха. Нічого ви не тямите. Воно ж хрустітиме, як лягаєш! Ада би вмить поклала край такій конспірації! — Рафчик задумався. — Тільки за плінтус, та й то… Ну та, власне, я приніс це з горища. З-під матрацу тої самогубці. Ось послухайте, — старий взяв один з аркушів, — «Коханий, навіщо ти так чиниш зі мною? Я готова для тебе на все, але для тебе це нічого не важить. Іще вчора ти присягався розказати все своїй дружині, а сьогодні відвертаєш погляд, наче ми незнайомі. Я готова на все… і повір мені, я не жартую».

— Так вона і правда йому погрожувала! — кволо посміхнувся Ян. Після вранішнього нападу депресивного паралічу лице слухалося погано.

— А ви звідки знаєте?

— Ну, е… слідче припущення. Мартин радітиме, — Ян спохмурнів, — коли вирве хвилинку з-поміж інших своїх карних утіх.

— А, цей ваш страшний кримінальний товариш? Він іще заходив вчора, так? Якраз перед тим хитрим красунчиком.

— Ким? — підкинувся Ян.

— Ну, як же? Високий такий, чорнявий. Крутився тут, на майданчику, курив папіроску. Ада іще вийшла до нього, каже, киньте папіроску, вона вас доканає. А той лише розсміявся і сказав, що швидше вже навпаки.

— Так, — мовив ведучий, — значить той дотепник міг би — теоретично — запустити пальця в тиньк, що його порозсипали ваші будівельники, зайти мені до хати — бо ж було незачинено — і… Гм. Рафчику, ви ж усе знаєте?

— Я? — здивувався той. — Ви мене ні з ким не плутаєте?

— А? Ну, ви, звичайно, всюдисущі, але не настільки ж… — усміхнувся Ян. — Ось дивіться, — він видобув огризок олівця з кишені і намалював кособоку карлючку на одному з конвертів, — не знаєте, що це?

Рафчик кинув оком на Янове мальовидло; насупився.

— Нащо ви мене засмучуєте? Ну нащо? Такий же наче порядний хлопець, і такі прикрі запитання! Скажіть тому вашому приятелеві, нехай уже швидше садовить когось за ґрати і дасть нам усім спокій!

— А що таке? — Як скосив око на карлючку. — Це вам щось нагадує?

— Нагадує… — невиразно буркнув землевласник, — але вас це, даруйте, не обходить.