Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва

А Марічка — чим вона керувалася, коли відправляла брата знайомитись із кравчинею? Майбутня мама хитро позирала на Яна, видивляючись собі у справописі найдорожчий десерт. Німбу й далі не було видно. Радше вже навпаки.

Вже маючи намір іти з ресторації, Ян підвівся, аби подати сестричці манто. І погляд його впав на двійко дядьків у куточку: один старший, уже сивий, із волоссям, забраним у джигунський хвостик, а другий — худезний, у сорочці, що стовбурчилась на його вузьких плечах, та в незмінному зеленому піджаку. В ресторації такого штибу виглядав він цілком фантастично.

— Привіт, Левку! — кивнув до нього Ян.

Поет заусміхався, кинув погляд на Янову супутницю і підняв два великих пальця догори. Кльова дівуля, мовляв.

— Ти псуєш мені репутацію, Марічко.

Вона звела брови.

— Бо люди подумають: звідкіль в нього гроші на таких розкішних жінок? — пояснив Ян. — Вирішать, що краду.

Марічка розсміялася і манірно взялася за братів лікоть. Псувати — то псувати. Це їй вдавалося навдивовижу добре.

Обтяжений денними клопотами, Ян швидко забув про поета та його, вочевидь, чужоземного спонсора. Проте проноза Левко та його дивовижна обізнаність у Гадюччиних справах самочинно згадалася надвечір, коли до студії зазирнув Янів приятель (хоча, як його називати тепер, невідомо) — Казимир Діжка. З розгону гепнувшись на крісло коло робочої станції, він похмуро зиркнув на Яна.

— Пити будеш? — люто спитав він.

Ян звів брови в мовчазній зневірі. Мало того, що Казимир стелився під Гадюкою червоною доріжкою, нишпорячи й вивідуючи, так оце ще й пиятику надумав влаштувати просто на робочому місці. Із таких непробивних слід би мурувати бомбосховища, подумав ведучий.

— Казю, давай іншим разом, — ухилився він.

— Не буде іншого р-разу, — пророчо прогуркотів Казимир.

— Ну? Ти що, за Шварценбергом чергу зайняв?

— Мовчи, — застеріг його той. — Ну, ти як знаєш, а я збираюсь прийняти. Просто зараз.

Поки Ян блимав очима, не в силі повірити в таку нахабність, Казимир схопив його чашку, глипнув туди з підозрою, по тім дістав з кишені пляшку текіли і вихлюпнув добрячу частку.

Ведучий зняв навушники, в яких тематично гарчав нетверезий Том Вейтс, і зацікавлено зиркнув на гостя.

— Є привід? Чи просто настрій фестивальний?

— Є, — ковтнувши вогненної води, Казимир крекнув, наче недужий дракон, — іду я від вас. Пр-раблеми.

— У кого проблеми — у тебе чи в нас? — резонно поцікавився Ян.

Той не відповів. Примружившись, він відсторонено зиркнув на господаря студії.

— Знаєш, Яне… Ти мені вибач. Тут скільки всього закрутилося, і всі ми тепер, теє… в лайні. По самі вуха.

— Через банкіра чи що?

Діжка тяжко зітхнув.