Медлевінґери

— А якби це Брітта прийшла, а не я? — сердито запитав малий господар, хапаючи пульт. — Тут вона б вас і застукала!

— Це так захоплює! — схвильовано пояснила Моа, покусуючи собі пальці. — Як ви їх запихаєте туди всередину?

— Кого? — не зрозумів Йоганнес.

Моа показала на двох чоловіків, що билися на екрані.

— Усередині їх немає! — сказав хлопець і натиснув кнопку пульта. Бійці зникли, екран почорнів. — І до того ж це третьосортна програма.

— Вона мені не хотіла вірити! — задоволено сказав Нісс. — Я пробував пояснити їй, що там, усередині, є тільки сила струмів. Це я знаю від Ведура.

— Але чому мені не можна далі дивитись? — наполягала Моа. — Мені байдуже, чи є всередині ті бійці, а чи сама лише сила струмів.

— Це погана програма, — нетерпляче пояснив Йоганнес. — Саме насильство, одне слово — сміття.

Моа наморщила чоло.

— Але воно захоплює! — переконано сказала вона.

Йоганнес подався до кухні.

— Ви часом не маєте грошей? — запитав, ставлячи на вогонь каструлю з водою. — Хочете макаронів?

— Ми голодні, — безпорадно промовив Нісс. — То й з'їмо, хоч би що воно було. А що таке гроші?

— Це те, за що ми все купуємо, — пояснив Йоганнес. Він і так здогадувався, що в цій справі крихітні гості йому не допоможуть. — А за що ви купуєте їжу? Чи лахи?

З Ніссового виразу обличчя видно було, що він не дуже добре уявляє, що воно таке «лахи».

— Все, що нам треба, ми беремо, — пояснив малий медлевінґер. — У пекаря. Чи в різника. Чи в городника.

— У мірошничихи, — додала Моа. — У садівника.

— Без грошей берете? — не повірив Йоганнес.

— А що таке гроші? — вдруге запитав Нісс.

Йоганнес висипав цілий пакет спаґеті в киплячу воду.

— Забудьте! — відмахнувся. — Ото тільки, вони мені потрібні, бо інакше підріжуть Брітту.

— Хто? — злякано запитала Моа.

І Йоганнес розповів про Кевіна, розколочуючи у воді томатну пасту. Брітта казала, що користуватися щодня готовим соусом — це задорого. Можна було й на цьому прикладі пояснити, що таке гроші, але малі гості зрозуміли це і з історії з Кевіном.

— Люди й справді таке витворяють? — розгублено перепитав Нісс. — Це не казка?

— Коли б то казка! — відказав Йоганнес, солячи й вимішуючи свою підливу.

— Підрізують, убивають? — спитала Моа. — Тільки за те, що ти не хочеш їм дати чогось, що їм не належить?

— Саме так, — кивнув головою Йоганнес.

— Може, це все-таки казка, Ніссе? — невпевнено запитала Моа. — Це просто казка!

— Ось чому нам ніколи не хотілося слухати перекази про людей, — задумливо сказав Нісс. — Там завжди йшлося про жахливі речі. Тому ми їх і позабували.

— Але нам ніхто не розповідав, що вони мають зорові скриньки! — вигукнула Моа. — І денносвіти, й печі без вогню! Ті казки розповідають лише половину.