Ловець океану. Історія Одіссея
- Автор: Єрмоленко Володимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-371-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ловець океану. Історія Одіссея». Краткое содержание книги:
Обійміть своїх коханих обіймами, які у вас народжуються зараз. Поцілуйте їх поцілунками, які у вас народжуються зараз.
Тримайте ці почуття в своєму серці, візьміть їх із собою на поле бою, зробіть із них мідні обручки, надіньте їх на свої пальці, торкайтеся їх, коли вам боляче. Ніхто не має права забрати у вас любов. Ніхто не має права забрати у вас тих, кого ви любите.
Коли воїни йшли на поле бою, сльози наверталися на їхні очі, важко ставало в їхніх легенях, це були сльози любові, це була важкість незамінності, легка важкість незамінності їхніх життів і життів їхніх коханих. Ніщо не було для них сильнішого за ці сльози, вони робили їхні тіла і їхні душі міцними, вони перетворювали їхню шкіру на залізо, і вороги боялися цих сліз, і чорна армія боялася цього виразу на їхніх обличчях, виразу стійкості, зосередженості — і доброти.
Щовечора Одіссей підіймався на башту і говорив із троянцями.
Щовечора він називав імена загиблих, не пропускаючи жодного.
Він брав гілку оливкового дерева, називав ім’я воїна тричі, робив довгу паузу, наповнював повітря очікуванням і тишею. Тиша теж може бути повнотою, говорив він, наповніть свої душі тишею, так, щоб вона лилася назовні з вас, щоб вона наповнювала ваші домівки і ваші вулиці. Тиша має бути в’язка і густа, відчуйте її на дотик, випийте її, зробіть її частиною себе. У цій тиші живуть душі померлих, у тиші живуть їхні слова, як новонароджені діти, дайте їм вижити, годуйте їх своєю теплотою, нехай ця тиша завжди буде з вами, пам’ять у серцях краща, ніж могили в полі, тиша у душах краща, ніж пам’ятники з каменю.
Він називав померлих на імена, десятки й сотні за день, тричі вимовляючи ім’я кожного, і після кожного впускав тишу в місто, і вона жила в ньому, як кішка, ходячи від дому до дому.
Ніколи не живіть у страху, казав Одіссей. Ніколи не дозволяйте ув’язнити себе, посадити себе у клітку. Ви можете жити у відчаї, відчай творить великі речі, відчай несе вас уперед, безнадія й крик дають вам сил, але тільки страх поневолює, тільки страх знесилює, тільки страх перетворює вас на мушлю, в якій ви знищуєте себе, в якій ви стаєте своєю єдиною жертвою.
Не впускайте злості та ненависті в свої серця. Впускайте доброту. Бо злість поневолює, а доброта вивільняє.
Свобода не може бути злою, троянці, бо ненависть прив’язує, а любов розв’язує. Тільки доброта рухає вас уперед, тільки доброта.
Злість — це стріла, що ранить того, хто стріляє. Ненависть — це змія, яка кусає себе за хвіст, але не як початок і завершення усього, а як просто завершення.
Якщо хочете бути сильними, будьте добрими.
Щовечора троянські жінки приходили до воїнів, щоб торкатися до них.
Щовечора вони віддавали чоловікам свої руки і свої пальці, проводячи ними по чоловічих тілах, розслабляючи їхні м’язи, даруючи їм головне відчуття, що його прагне людське тіло: дотик, просте торкання одного тіла до іншого тіла, струм насолоди між двома планетами.
М’яко тиснучи, вони шукали вузлів на чоловічих тілах — вузлів-пагорбів, вузлів-ран, вузлів-напружень, де сходилася чоловіча енергія, де вона чіплялася за матерію, де вона кидала якір.
Торкайтеся цих вузлів, казали старі жінки молодим, торкайтеся й гладьте їх, обводьте їх пальцями, накривайте їх долонями, тисніть на них мізинцями — але не давайте їм напружуватися.
Знайте, жінка має створити з чоловіка пір’я. Знайте, жінка має зробити з гори рівнину. Знайте, у кожному чоловікові є дитина, і в кожній жінці є мати цієї дитини.
Знайте, казали старі жінки, що смерть приходить на полі бою до тих, хто має на тілі місця тривоги. Вони — кільця, за які смерть чіпляється своїми гачками, за які вона бере у полон своїми мотузками і тягне чоловіка крізь поле бою, безпомічного.
Розтирайте їхні тіла, віддайте їм свою ніжність і своє тепло, не шкодуйте його на воїнів, бо ваша доброта — це їхній захист.
Бо ваша доброта — це їхня сила.
Тут, у Трої, Одіссей писав листи. До моря, до богів, до самого себе.
Діла твої звільнять тебе від пристрастей, кажуть мудреці. Ти мусиш діяти, щоб забути страждання, кажуть старці.
Але в мене все інакше, писав Одіссей. Троя поставала з попелу, і моя пам’ять про Пенелопу поставала з попелу разом із нею.
Життя — як дуга лука. Кінці її — твої точки опори. Вони ніколи не зустрінуться, вони завжди по різні боки океану, як чорне та біле. Вони — твоя суперечність. Але ти не можеш без неї жити. Кожен із нас розділений навпіл. Дві половини, два полюси, два бажання, два шляхи, що йдуть у протилежних напрямках. Лише тятива їх примирить.