Ностромо. Приморське сказання

Можливо, його участь у проводах військовиків була пов’язана зі здійсненням його покликання. Без сумніву, післязавтрашній номер Porvenir-у мав розповісти про цю подію, але його видавець, спершись боком на ландо, немовби ні на що й не дивився. Коли натовп глядачів вперся в передню лаву підрозділу піхоти, вишикувану в три шеренги вздовж берегового краю молу, солдати зі страшенним гримотінням люто виставили вперед багнети, й тоді юрба всією масою хитнулась назад, аж попід морди великих білих мулів. Хоча народу була тьма, гамір стояв негучний, глухий; брунатною млою висіла в повітрі курява, і з неї випинались видні по стегна вершники, які де-не-де вклинились у натовп і геть усі дивились понад головами в один бік. Майже кожен із них мав за спиною ще одного їздця, який обіруч тримався за плечі товариша, щоб не впасти, і криси їхніх капелюхів, стикаючись, утворювали ніби суцільне поле, на якому видніли конуси двоверхої тулії, а під ним — дволика голова. Часом якийсь мосо хрипко горлав щось знайомому в шеренгах або якась жінка пронизливо скрикувала «Adios!»[132] — а слідом лунало чоловіче ім’я.

Генерал Барріос у потертому синьому кітелі та білому галіфе з холошами, насунутими на дивні червоні чоботи, був з непокритою головою і трохи горбився, спираючись на товстого ціпка. Ні! Він зажив такої воєнної слави, що її було б досить для будь-кого, як запевняв він пані Ґулд, намагаючись триматись якомога галантніше. З-над верхньої губи в нього звисало кілька одиноких волосинок, мав він масивний ніс, вузьку й вип’ячену вперед нижню щелепу та чорну шовкову пов’язку на одному оці. Друге його око, маленьке і глибоко посаджене, безладно кліпало, роззираючись навсібіч із привітністю, ні до кого конкретно не зверненою. Урочисті обличчя кількох спостерігачів-європейців, винятково чоловіків, які, ясна річ, тримались поблизу екіпажа Ґулдів, зраджували їхнє враження, що генерал хильнув забагато пуншу (шведського пуншу, який закупив у пляшках Ансані) у клубі Amarilla[133], перед тим як здійснити зі своїм особовим складом шалений набіг на гавань. Але пані Ґулд, не втрачаючи самовладання, нахилилась уперед і висловила своє переконання, що в недалекому майбутньому на генерала чекає ще гучніша слава.