Акція-51, Останні Свідки 1951
- Автор:
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Акція-51, Останні Свідки 1951». Краткое содержание книги:
Часть документов в конце книги - на русском языке.
— Бабцю, а як у нас знайдуть вугілля або нафту, то теж виселять за тисячу кілометрів? — запитує найстарша онука і тулиться до старенької.
— Моліться, діти, щоб не прийшла до вас дика орда, — так відповідає їм баба Марія.
Понад 32 тисячі українців із 42 сіл у Бойківських Бескидах були дійовими особами цієї бувальщини... Це була остання депортація в Радянському Союзі — найретельніше спланована і проведена без жодного пострілу. Про її причини, перебіг і наслідки розповідають архівні документи. Тільки мовчать про те, чого коштувала вона людям...
Бойків запланували розкидати по степах. Так і зробили, позбавивши всіх права вибору нового місця помешкання. Поселяли не окремими родинами, а компактними групами. Траплялося, що людей з одного села розподіляли по трьох колгоспах, а було, що всіх односельців спрямовували в один населений пункт...
На новому місці для депортованих будували хати... самі депортовані. Для цього спочатку вивезли на південь молодь і всіх працездатних, сформували з них будівельні бригади. Єдиним критерієм успішності була швидкість здачі об'єктів. У стислі строки — за один сезон — обіцяли забезпечити житлом усіх новоприбулих. Звичайно, це не вдалося. Тому частині людей довелося тулитися по квартирах, а в окремих випадках — навіть по коморах. Хоча й тим, кому пощастило увійти в хати, важко було позаздрити. Це були не хати, а самі коробки — немазані, без вікон, без дверей, без стелі і підлоги...
перед школою
У п'ятдесятих роках в одному селі на півдні Донеччини голова сільради, переповнений почуттями до новоприбулих колгоспників, взяв та й спалив переселенські квитки — єдині на той час посвідчення їхніх осіб. І досі згадують, як недопалки документів люди знаходили десь у балці, як відбувався суд над злочинцем. Засудили його на кілька років, а документи переселенцям відновлювати не поспішали. «Навіщо вам ті документи, ви що, в Америку будете їхати?» — запитували партійні діячі. Вони знали, що тільки дай людям ті папери на руки — відразу дременуть в Західну Україну. Після смерті Сталіна багато хто так і зробив. Лише й там ніхто перед ними не стелив Експозиція від вихідців з с. Чорна у музеї
килими... «Бойківщина» в Долині
На півдні бойки були цілковито відірваними від рідної землі. Лише одиницям пощастило її відвідати. Для цього необхідно мати закордонний паспорт і заощадити як мінімум три місячні пенсії на транспортні витрати. Для більшості це не по кишені.
У деяких селах, де мешкають депортовані, при школах або при будинках культури засновані етнографічні або краєзнавчі музеї. їхні керівники зізнаються, що більшість експонатів — речі, виготовлені бойківськими руками. Багато тут вишиванок, писанок, побутових речей з дерева. «Матеріальна і духовна культура людей із заходу України виявилася багатшою, порівняно з культурою місцевих українців»», — так прокоментувала ситуацію Юлія Hoc, засновниця музею на Миколаївщині. Тільки на питання про те, чи є нові бойківські речі для поповнення фондів, ніхто на півдні не відповідає ствердно.
«Політика і Культура», 20-26 листопада 2001 р.
«Бойківська Ватра», що її організовують колишні мешканці Західної Бойківщини, яка знаходиться зараз на теренах Республіки Польща, вже стала традиційним зібранням. На бать-
Встановлення пам'ятного хреста в с. Лип’я, 2002 р.
ківщині наприкінці серпня цього року побували понад 500 депортованих і їхніх нащадків із Львівської та Івано-Франківської областей. Усі вони є етнічними бойками — жертвами тоталітарної політики, внаслідок якої їхня батьківщина відійшла до іншої держави, а мешканці були примусово виселені. Останнє виселення українців із західних етнічних теренів відбулося 1951 року. Люди, котрі покидали свої домівки підлітками, ходили нині стежками дитинства і шукали свої будинки, а радше — місця по них, вже сивочолими.
Цього року до учасників «Ватри» приєдналися мешканці Івано-Фран-ківщини. Під час виселення 1951 року родини нафтовиків були спрямовані на підприємства Долини і Надвірної, внаслідок чого у цих містах утворилися компактні групи вихідців з трьох сіл — Лип’я, Михновець і Чорної.”
Дарія Петречко, голова обласного товариства «Бойківщина» в іва-но-Франківську, вирішувала всі питання, пов'язані з першою поїздкою своїх краян. Вона покинула з батьками село Чорна у 9-річному віці, а її батьки померли, так і не відвідавши свого села.