Країна Моксель, або Московія. Книга 1
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ім. Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-017-6
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: История
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 1». Краткое содержание книги:
Книжка дає змогу пізнати причини замовчування й викривлення правди офіційною радянською історіографією про московитів і Московське князівство.
Працю рекомендовано для студентів різних країн як історичний посібник.
Ось такими хитрими мазками писалася російська історична дійсність.
Повернімось до Ярослава Ярославовича. Саме цей князь разом із братом Василем зробили велику справу: випросили дозвіл у татаро-монгольського хана на заснування поселення Москва.
Послухаймо істориків російських:
«Ярослав Ярославович… У 1271 р. їздив в Орду із синами Невського і по дорозі назад помер» [25, с. 250].
Російські історики констатували, що наприкінці правління Ярослава Ярославовича спалахнула чергова сварка за великокнязівський престол між ним та його молодшим братом Василем. Хан Менгу-Тимур, який правив у той час в Золотій Орді, аби припинити брудні доноси Рюриковичів і встановити мир у своїх північних улусах, повелів прибути в Сарай Ярославові, Василеві та синам Олександра Невського. За законами, сини Олександра також вважалися онуками хана Бату, як і сам Менгу-Тимур.
Не варто забувати й такого нюансу: Батий і Берке були братами — синами Джучі (старшого сина Чингісхана). Але після смерті Берке на ханський престол Золотої Орди знову сів нащадок Батия, його внук Менгу-Тимур. А він знав, що Олександр Невський, ставши андою Сартака, поріднився з родом Батия.
Очевидно, обвинувачення в неблагонадійності князя Ярослава були настільки серйозними, що Ярослав був відсторонений від великокнязівської влади і отруєний, а Василь незабаром одержав ярлик на великокнязівський престол. Була вирішена доля й синів Олександра. За ними залишилися ярлики удільних князів: Дмитрові дістався Переславль-Залеський, Андрієві — Городець. Молодшому синові Олександра — Данилові 1271 року сповнилося лише 10 років. Але й про нього подбав хан Менгу-Тимур. Він повелів у 1272 році провести повторний перепис поселень і населення ростовсько-суздальської землі; повелів примусово заселити московський «лісовий куток» мордово-фінським людом, що блукав по лісах, та знатними татарами. Після досягнення Данилом повноліття у 1277-му (16 років!) вручив йому ярлик на Московське удільне князівство.
Отже, ми нарешті добралися до простої істини, яку так ретельно приховували великороси: селище Москва почало заселятися племенами Моксель із 1272 року, а удільне Московське князівство з'явилося в 1277 році. Саме хан Золотої Орди Менгу-Тимур, а не Юрій Довгорукий, став справжнім засновником Москви і Московського улусу.
Менгу-Тимур зробив синам Олександра ще один великий подарунок: саме їм, чий батько породичався з Чингісидами, він повелів залишити великокнязівський володимирський престол.
Надалі своєму власному дитяті — Московії, золотоординські хани сприятимуть у всьому. Завдяки допомозі й дозволу Сарая Московія незабаром стане на шлях розбою, так званого «збирання землі російської». Але саме поняття «збирання» з'явиться значно пізніше, коли на кістках тисяч убитих виникне імперія і їй знадобиться «велике й давнє минуле».
Тоді російська еліта почне красти чуже, щоб видати за своє. Вона навіть відмовиться від прабатьків своєї державності — татаро-монголів, не кажучи вже про відмову від свого корінного фінського етносу: мері, муроми, мещери, весі, печори, пермі, мокші, мордви.
Але повернімося до Ярослава Ярославовича, щоб підсумувати наші відомості про князя.
Ось як Ярослава характеризує М. М. Карамзін:
«Тіло його (князя Ярослава Ярославовича. — В. Б.) було відвезене для поховання у Твер. Літописці не кажуть ані слова про характер цього Князя; бачимо лише, що Ярослав не вмів ані задовольнятися обмеженою владою, ані сміло й рішуче утвердити самовладдя; кривдив народ і винився як злочинець; не відзначався ратним духом, оскільки не хотів сам вести військо, коли воно боролося з Німцями; не міг назватися й другом батьківщини, бо озброював Моголів супроти Новгорода» [1, том IV, с. 217].
Як жорстоко засудив князя «автор російської історії» М. М. Карамзін. Лише за те, що князь Ярослав свого часу (1252 рік) підтримав справедливість і став на бік князя Андрія, виступив проти Олександра, так званого Невського. Але за значно тяжчі гріхи: зраду рідного брата, знищення сина Василя, кількаразову різанину народу, зрадництво й віддання у рабство новгородців — Олександра Невського цей автор не те що не осуджував, навпаки — удостоїв хвалебної оди!
Ось вона — двоїста російська мірка! Тут неважливо, який ти насправді, які твої діяння. Важливо, щоб їх можна було подати як діяння во славу Московії, і квит.
Після «смерті по дорозі з Орди» Ярослава ярлик на володимирський великокнязівський престол одержав останній із братів Олександра Невського — Василь.