Країна Моксель, або Московія. Книга 1
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ім. Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-017-6
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: История
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 1». Краткое содержание книги:
Книжка дає змогу пізнати причини замовчування й викривлення правди офіційною радянською історіографією про московитів і Московське князівство.
Працю рекомендовано для студентів різних країн як історичний посібник.
Ми нормально ніколи не жили: то наздоганяли, то завойовували, то оборонялися» [36, № 213, с. 2].
За 525 років (із XIV до XX століття) Російська імперія і її попередниця — Московія воювали 329 років. Таку психологію розбою й бандитизму заклав у свідомість московитів «незабутній» Олександр Невський. У запозиченні в Золотої Орди й насадженні в Московському улусі саме такої державності полягала найбільша заслуга Олександра Невського перед майбутньою Московією і її істеблішментом. Інші «подвиги» Олександра Невського — від лукавого і є звичайною брехнею «істориків, які складали історію, переважно Росїї».
Усі діяння Олександра на великокнязівському поприщі, починаючи з 1252 року, його синів і наступних спадкоємців були неймовірно жорстокими й аморальними навіть за мірками тих часів, як стосовно народу ростовсько-суздальської землі й Московії, а точніше буде сказати — до народу Моксель, так і щодо сусідніх народів.
Ці «подвиги» перших татаро-монгольських ставлеників Володимирського й Московського, який зароджувався, улусів ми й розглянемо у наступному розділі.
Отже, в 1252 році, зрадивши брата Андрія, великим Володимирським князем став Олександр Ярославович, так званий Невський.
За великоросійськими літописними зводами, життєпис Олександра нібито створений у 80-ті роки XIII століття в літописі «Повість про житіє Олександра Невського».
Природно, ніхто ніколи не бачив цього літопису в оригіналі. До нас дійшли так звані «літописні зводи», тобто поліпшені за допомогою «доважку брехні» варіанти, написані через сотні років.
Ось як про це сказано у словнику-довіднику «Література і культура Древньої Русі» на сторінках 42–43:
«Повість дійшла до нас у різних редакціях ХIII — ХVIII ст. Історія її тексту надзвичайно складна, багато чого залишається наразі спірним (культурно кажучи — спірним, а потрібно сказати — облудним беззаперечно. — В. Б.) … Упродовж кількох століть перша редакція («житія». — В. Б.) неодноразово перероблялася. У наші часи відомо 13 редакцій твору. До кінця не з'ясовані взаємини між старшими редакціями… і редакцією Софійського першого літопису».
Так писалося «житіє». Я не проводитиму нового дослідження цього питання. Те, що це писання начинене безліччю «доважку брехні», — не викликає сумніву. Бо надто вже ретельно вивчала питання Катерина II, воліючи «зіграти з татарами жарт». Але, як бачимо, її «жарти» дійшли до нас «Повістю про житіє Олександра Невського»…
Ставши з допомогою військ Сартака великим Володимирським князем, Олександр княжив близько 11 років. Абсолютно всі діяння князя як управителя рядового татаро-монгольського улусу були спрямовані на залучення суздальської землі в єдину систему державного господарювання Золотої Орди. Згадайте: саме за Олександра з веління хана були проведені переписи населення спочатку суздальської, а пізніше новгородської земель. За Олександра вперше встановлена подушна плата данини, для чого татаро-монгольські чисельники провели перепис населення. В роки князювання Олександра налагоджено вільне переміщення купців, ремісників та чиновників із південних улусів Золотої Орди в північні, охоплюючи Новгород і Володимир, і навпаки: з північних улусів — на південь. Війська Володимирського улусу постійно брали участь у воєнних діях Золотої Орди. Про це ми розповімо нижче.
Нарешті, саме за вказівкою князя Олександра і митрополита Кирила 1261 року в Сараї, при ставці хана, була заснована Сарська єпархія. Я сподіваюся, читачі розуміють, що єпархія повинна була обслуговувати значну кількість православного суздальського люду, який перебував у південних улусах Золотої Орди.
Саме за Олександра Невського в суздальській землі відбулося перенесення титулу всесвітнього царя з Візантійського імператора на хана Золотої Орди. Так хан Великого Степу став легітимним Царем у свідомості суздальських князів, священиків і народу. Цими діяннями Олександр Невський заклав наріжні камені в систему прилучення суздальської землі до єдиного «кровообігу» Золотої Орди.
Ясна річ, не все було так просто, як хотілося Олександрові. Дуже часто йому доводилося звертатися за військовою допомогою до монголо-татар, щоб ретельно виконати веління ханів, аби втихомирити люд, що збунтувався. Протягом 11 років Олександр Невський як мінімум п'ять разів приводив татаро-монгольські війська в суздальську й новгородську землі. Врахуйте, що татаро-монголи лише за допомогою Олександра Невського змогли підкорити великий Новгород. Як бачимо, серед суздальських князів знайшовся охочий зрадити новгородців.