Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Вона ж, навпаки, називала Гальярдо на «ти», як і ті аристократи, що ставилися до матадора по-дружньому. А втім, вона дозволяла собі таку інтимність тільки під час побачень наодинці; коли ж надсилала йому коротенького листа, попереджаючи, щоб не приходив, бо вона збирається зробити візит родичкам, то зверталася до нього на «ви», і не було в її рядках іншого почуття, крім холодної ввічливості світської дами, яка пише чоловікові, що стоїть нижче за неї.
— Ну й жінка! — бурчав Гальярдо, прикро вражений. — Так паче досі вона зналася тільки з пройдисвітами, які привселюдно хвалилися її листами, і тому остерігається. Чи, може, думає, що матадор не здатен бути кабальєро?
Були у цієї дами й інші химери, які засмучували й сердили Гальярдо. Не раз, коли він приходив до неї, котрийсь із лакеїв, схожих на знатних, але зубожілих сеньйорів, перепиняв йому шлях і холодно повідомляв: «Сеньйори немає вдома. Сеньйора вийшла». А він напевне знав, що це брехня, відчував, що донья Соль майже поряд, по той бік дверей та ширм. Просто він обрид їй; переживаючи раптовий напад відрази до матадора і знаючи, що він скоро прийде, прекрасна дама наказувала лакеям не пускати його.
— Годі, урвався терпець! — казав еспада, повертаючись ні з чим. — Більше я сюди не прийду. Не дозволю цій кралі збиткуватися з мене.
Але згодом таки приходив, і йому завжди ставало соромно, що він і справді міг повірити, ніби зможе не зустрічатися з доньєю Соль. Вона обіймала його, міцно пригортала до свого білого й пружного тіла амазонки; уста її кривилися й тремтіли від жадання, широко розкриті очі палали вогнем безумства.
— Навіщо ти напахчуєшся? — обурювалася донья Соль, ніби вдихала огидний сморід.-— Це тебе принижує... Я хочу, щоб ти пахнув биками та кіньми. Які то чудові пахощі! Невже вони тобі не подобаються?.. Ну скажи, що подобаються, мій Хуаніне, божа тварипко, мій любий бицю!
Якось уночі, у м’яких сутінках спочивальні, Гальярдо аж налякався, почувши, що белькоче донья Соль, та побачивши вираз її очей.
— Мені хочеться стати звіром. Я буду биком, і ти вийдеш проти мене зі шпагою. А я тебе рогами! Ось так, ось так!
І, судомно стиснувши кулачки, вона щосили стала бити тореро в груди, прикриті лише тонкою шовковою сорочкою. Гальярдо відхилився назад, не бажаючи показати, що жінка може зробити йому боляче.
— Е, ні, биком бути не хочу. Стану я краще собакою... здоровенною вівчаркою з отакенними іклами. Вибіжу тобі назустріч і загавкаю. «Бачите оцього хвалька, що вбиває биків? Кажуть, він великий сміливець. А я його зараз з’їм! Ось так! Га-а-ам!
І вона з божевільною насолодою вгородила зуби в руку тореро, прокусивши його опуклий біцепс. Від гострого болю Гальярдо вилаявся і відштовхнув від себе цю прекрасну напівголу жінку, схожу на п’яну вакханку з головою, оповитою зміями розпущених кіс.
Донья Соль наче прокинулась.
— Бідолашненький!.. Тобі боляче. І це я вкусила тебе... Далебі, я часом роблюся сама не своя! Дай-но цмокну, і все загоїться. Зараз обцілую всі твої шрами — вони такі гарненькі! Сердешний мій дикунчик, тобі зробили ваву!
І прекрасна фурія покірно лащилася до тореро, муркотіла, як кицька.
Гальярдо, який розумів кохання на старовинний лад і не відрізняв його від подружніх взаємин, не раз хотів побути в доньї Соль до самого ранку. Але коли йому вже здавалося, що він цілком приборкав її своїми пестощами, в ній спалахувало несподіване почуття відрази до матадора, і вона владно наказувала:
— Іди геть. Я хочу залишитися сама. Ти ж знаєш — я тебе не терплю. Ні тебе, ні когось іншого. Чоловіки! Яка бридота!..
І Гальярдо похмуро йшов геть, принижений і засмученні і примхами цієї незбагненної жінки.
Одного вечора, помітивши, що донья Соль схильна до відвертості, тореро з цікавістю спитав, чи правду розповідають люди, ніби в минулому вона зналася з королями та іншими високими особами.
Донья Соль відповіла йому холодним поглядом світлих очей:
— А тобі не однаково? Може, ти ревнуєш?.. А як правда, то й що?..
Вона довго мовчала — погляд її блукав далеко. Божевільний погляд, в якому можна було прочитати безумні Думки.
— Ти, мабуть, бив жінок, — мовила вона, з цікавістю втупивши в нього очі. — Не заперечуй. Я хочу знати. Свою дружину ти, звичайно, не б’єш — я чула, вона добра й гарна. Але інших жінок, усіх тих, з якими тягаються тореро?.. Тих, які кохають тим палкіше, чим дужче їх лупцюють? Ні? Невже справді ти ніколи не бив жінок?
Гальярдо обурювався з гідністю сильного чоловіка, нездатного скривдити слабку істоту. Донья Соль здавалася розчарованою.