Слуга з Добромиля

І розповів мені, як довго марудився, щоб прочитати крюки зі стертого пергаменту, а коли прочитав, й музика зазвучала в його голові, то сон зморив його серед дня, не могли брати добудитись.

— Ти знаєш, що то за музика? — спитав я Мирона.

— Я думав, се райська музика, яку підслухав Слуга з Добромиля. Про нього казали, ніби він чув голоси ангелів і пішов виконувати їхні повеління. А той, хто торгує у Волощині, не- справжній.

— Гарна байка! — всміхнувся я. — Можеш не розказувати далі: ти приспав увесь монастир моєю музикою. Але ж це принесло славу обителі, наскільки я чув.

«Як добре, — подумав я, — що не записав тоді цієї другої пісні.» Втім, я мало вірив у те, що сей світ можна очистити від гріха. Часом його стає більше, часом менше. Такий Закон. Світ очищається сам по собі.

— Зрештою, нагадай мені, як се було? Де ти взяв сопілку?

— Виміняв у пастушків на яблука.

— А чому не зробив сам?

— Бо не вмію. Мене тоді теж зморив довгий сон. Але в монастирі тоді перебував старець на ймення Іоан, глухий як пень. Побачивши, що всі сплять, пропустивши утреню, і сонце давно зійшло, він піднявся на дзвіницю й раптом уздрів, як на Лаврів зі сходу суне чорна хмара і вже починає спускатися. Старець став бити у всі дзвони, бо й село теж заснуло мертвим сном. Де в нього взялось стільки сили, не знаю, а звук дзвонів долинув аж до Тершова і відігнав хмару. Вона пішла далі, на Бусовиська. Казали, ніби тамтешні ворожбити не пустили її на село, а струсили на ліс, і з неї посипалось величезне каміння.

— Згодом ця легенда обросла легендою про святого Іоанна?

— Та ні, Йоаном звали того старця.І який він святий, я тобі розкажу. Спробувавши те, що міг зробити досі лише Слуга з Добромиля, я почав іншими очима дивитися на світ поза монастирем.І втратив смирення, якого мене навчали з дитячих літ. Старця Йоана впросили зостатися на зиму, і він вельми зацікавився скрипторієм, хоча сам не вмів ні читати, ні писати. Він читав по губах переписувачів, бо ж ми навчені читати вголос. Я переписував крюки й тому мовчав. Мені казали, що є інший спосіб запису музики, але не було кому мене його навчити. Я міг би попроситися поїхати кудись до Сілезії, щоб навчитися того досконалішого способу, проте не насмілився. Старця я остерігався, але він ніколи не підходив до мене. Поступово з’явились чутки, ніби отець Йоан заводить з ченцями розмови про Святе Письмо, особливо, про Євангеліє, і що, можливо, се той самий чернець, який втік зі Скиту Манявського, звинувачений у єресі.Він, певно, щось відчув, і затаївся у своїй келії. Навіть перестав ходити до спільної трапези, споживаючи лише хліб і воду, а ми по черзі їх носили йому.

Надійшов мій черід. Казали, що старець геть охляв, і увійшовши до нього, я пройнявся великою жалістю: на постелі лежав уже не поважний чоловік, схожий на біблійного патріарха, а самі мощі.Я навіть подумав, що він не жиє, але рука старого ворухнулась, наче кличучи до себе. Я підійшов, і старець з несподіваною силою вчепився у мою руку. Від страху чи якоїсь мари я зомлів. Невдовзі хтось зазирнув до келії й побачив, що я лежу на підлозі, а отець Йоан — мертвий на своїй постелі.Дивись!