Оріноко
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Рекун
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Оріноко». Краткое содержание книги:
В ній розповідається про дальше життя Яна Бобера — незвичайної білої людини, яка стала вождем волелюбних індійських племен.
Дія відбувається в першій половині XVIII сторіччя. Втікаючи з іспанської неволі, група індійців та негрів залишає «острів Робінзона», вирушає до Південної Америки й оселяється на берегах величної річки Оріноко.
Та колонізатори приходять і сюди. Вогнем і мечем намагаються вони поневолити незалежні землі. Знову розпочинається боротьба індійських племен за свою свободу і незалежність, запекла боротьба простих, чесних людей проти озброєних до зубів підступних ворогів.
Схвильована розповідь про цю самовіддану боротьбу, про її героїв, яскраві картини життя індійського народу і складають основу твору.
— Радійте! — закричав я. — Я вас здивую.
Я наказав Лясані принести половину дині, влити в неї води з мого кухля і дати напитися чужій собаці, яка прибігла до нашої хатини разом з двома гістьми і ще крутилася поблизу.
— Це собака Конесо, — зауважила мати Лясани.
— Тим краще.
Я не знав ще напевно, чи моє підозріння справдиться. Собака вихлептала воду як слід, потім бігала перед хатою разом з іншими собаками. Лише через п'ятнадцять хвилин Лясана вбігла з повідомленням, що песик впав як скошений і дригає лапками в передсмертних конвульсіях. Отрута швидко подіяла.
Слухаючи її розповідь, я задоволено посміхався, але десь в глибині душі була у мене тривога й страх. Люта ненависть чаклуна пройняла мене мимовільним жахом. З твердим рішенням все ж таки повести рішучу боротьбу я заснув знову.
Збудили мене вигуки. Цього разу веселі. Наші приносили з пущі здобич. Перед моєю хатиною вони наклали немалу купу вбитих кабанів. Всередину ввійшли з палаючими очима Вагура і Арнак, несучи високо на бамбукових жердинах шкуру ягуара.
— Є! — закричав Вагура.
— Шкура ціла! — вихвалявся Арнак. — Немає жодної дірки. Чи ти чарами його вбив?
Молодий друг добре знав, як загинув ягуар, і тільки жартував, але його жарт підказав мені одну думку.
— Може, чарами! — посміхнувся я. — Це взагалі непогано придумано! Чи далеко він одійшов від місця пострілу?
— Сто кроків, ти через ліве око прострелив йому мозок.
У хату ввійшли Манаурі, негр Мігуель і ще багато індійців, — усі в доброму настрої.
— Десять і десять і ще вісім — стільки диких свиней, — радів Манаурі. — Як їх поділити, порадь?
— Дванадцять для людей Конесо, — відповів я, — вісім для Пірокая, а ті, що залишаться — вісім, для нашого роду.
— Чи не забагато для тих?
— Ні!
— А чаклун Карапана нічого не одержить?
— Аякже, одержить. Шкуру ягуара.
— Шкуру ягуара?! Шкуру ягуара?!
Всі думали, що погано почули, або я не зрозумів питання Манаурі.
— Ви правильно почули! — підтвердив я. — Карапана одержить шкуру ягуара.
Вагура схопився за голову, інші підняли галас.
— Яне! Таку чудову шкуру цьому негідникові? Це безглуздя. Це ж твій герб. Віддати йому?
— Йому! — сказав я, із сміхом дивлячись на їх остовпілі міни.
— Яне! — розсердився Арнак. — Він погано це зрозуміє! Подумай — усіх облетить чутка, що ти боягуз! Йому не повинна дістатися шкура ягуара.
— Дістанеться, — наполягав я на своєму, — і, побачите, він добре все зрозуміє!
Після цього обидві жінки розповіли товаришам, як знову чарівник зробив спробу отруїти мене.
12
ОКО ЯГУАРА
Народ араваків, північна частина якого мешкала саме над річкою Ітамака, без сумніву, мав кращі побутові умови і вищий культурний рівень, ніж більшість південно-американських племен, особливо лісових. Було це, так би мовити, землеробське плем'я, на противагу таким, як, наприклад, акавої чи інші караїби. Це не тільки примушувало араваків вести осідле життя, а й дозволяло їм удосконалюватися в деяких видах ремесла. Так, араваки, вірніше їх жінки, славилися гончарним і ткацьким виробництвом. Багатоколірні тканини, вироблені на простих ткацьких верстатах, були предметами обміну, що користувалися великим попитом у інших індійців. Коли не було дощу, мати Лясани щодня кілька годин ткала надворі з рослинного волокна узорні мати досить тонкої роботи. Хоч у розумовому відношенні араваки випередили інші племена, але в незначній мірі і так само, як і вони, перебували в тенетах забобонів. Вони були в полоні різних чарів, ворожінь, заклять, духів і демонів. Іноді мені здавалося, що їх темні вірування дуже нагадували ту страшенно заплутану пущу, яка звідусюди оточувала нас, бо були такі ж непрохідні, їх так само важко було подолати.
Духи, в більшості своїй лихі і настирливі, могли набирати різного вигляду — страхітливих звірів, потворних чудовиськ, або ставали невидимі, і тоді вони були найгрізнішими. Мучили у сні людей, отруюючи їх кров, мисливцям у пущі плутали стежки і розум, іншим несли хвороби і смерть. Проста людина здебільшого була беззахисна перед ними, отже, як могла — захищалася талісманами. Але були серед людей і такі, які укладали з нечистою силою союз, або навіть самі, з власного бажання, перетворювалися в демонів чи кровожерливих бестій.