Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
Що Мумі-троль міг відповісти на це?
Того вечора Маленька Мю підгледіла, як Мумі-троль скрадався вересовою лукою, щосили стараючись, щоб його ніхто не помітив. Вона подалася услід за ним й побачила, що він розсипав цукор навколо ялинових хащів, а потім зник у гущавині з бляшанкою у лапах.
«Ха! — подумала Маленька Мю. — Тепер він намагається заспокоїти своє сумління. Я могла би розповісти йому, що ядучі мурахи не їдять цукру і що цукор розтане, бо земля мокра. І що мурахам, до яких я не дісталася, цілком байдужа уся ця історія, і їх абсолютно не треба втішати. Але це понад мої сили. Хай робить, що хоче…»
Наступні два дні Мумі-мама і Мумі-троль тільки те й робили, що вибирали водорості з неводів.
Знову задощило. Пляма на стелі розповзлася, і тепер безупинно чулося: плюсь-плюсь-плюсь у маленькій каструльці, буль-буль-буль — у великій. Тато сидів у маяковій вежі і з глибокою відразою оглядав розбите вікно. Що більше він думав про те кляте вікно, то убогішою ставала його фантазія. Слід було би закріпити його цвяхами зовні. Або ущільнити зсередини, заклеївши мішковиною. Так запропонувала Мумі-мама.
Мумі-тато дедалі більше знемагав він утоми, врешті він ліг на підлогу, уявляючи собі, що це ніяке не вікно, а просто кольорова пляма, гарна, смарагдово-зелена пляма. Татові одразу полегшало, а невдовзі зродилася в голові надзвичайно цікава думка. А що як від мішковини відрізати достатньо широку смужку, нанести на неї клей, а потім розбити зелену віконну шибку на безліч смарагдиків і посадити їх на клей. Тато аж сів, неймовірно захопившись власною ідеєю.
А доки клей не стужавів, у проміжках між коштовностями можна посипати дрібним білим піском. Ні, рисом! Можна втиснути у клей маленькі білі рисові зернятка, здаватиметься, ніби це перли, тисячі перлів! Пояс, гаптований смарагдами та перлами!
Тато підвівся і вдарив молотком по тріснутій шибці. Ударив легенько. Великий кавалок скла упав на підлогу, розсипавшись на дрібні осколки. Тато набрав жменю уламків і з надзвичайною терпеливістю заходився подрібнювати їх на гарні, рівненькі скельця.
Надвечір Мумі-тато спустився з вежі — пояс був готовий.
— Я приміряв його, — сказав Тато. — А потім відрізав добрячий шматок. Тобі пасуватиме.
Мумі-мама одягнула пояс через голову, він зісковзнув на її круглий животик й зупинився саме там, де треба.
— Яка краса! — зраділа Мама Мумі-троля. — Я ще ніколи не мала такої гарної речі!
Від великої втіхи, вона аж споважніла.
— А ми ніяк не могли збагнути, навіщо тобі рис! — вигукнув Мумі-троль. — Рис набухає від вологи… тож ми подумали, що маєш намір якось ущільнити вікно…
— Фантастично! — Маленька Мю була щиро захоплена. — Неймовірно!
Вона переставила каструльку на інше місце, де краплі зі стелі промовляли не «плюсь-плюсь» і не «буль-буль», а «хляп-хляп», і додала:
— Ось і не буде у нас рисової каші!
— Я надто широка в талії, — забідкалася Мумі-ма— ма. — Але ж вівсянка також смачна…
Звістку про вівсянку усі сприйняли у повному мовчанні. Тато раптом почув три варіації мелодії крапель зі стелі, скомпоновані спеціально для нього. Вони йому зовсім не припали до вподоби.
— Любий, якщо вибирати між прикрасами і рисовою кашею… — почала Мама, але Тато її урвав:
— Скільки ми уже з’їли з наших запасів?
— Та чималенько, — обережно відповіла Мама. — Ти ж розумієш, морське повітря…
— Ще щось зосталося? — допитувався Тато.
Мумі-мама зробила якийсь невизначений жест, що міг би означати запаси вівсянки та водночас і те, що все це не має надто великого значення.
І тут Мумі-тато знайшов єдиний правильний вихід із ситуації — він зняв зі стіни спінінг і натягнув на вуха капелюх наглядача маяка. У гордовитій мовчанці він вибрав свою найгарнішу блешню.
Родина шанобливо чекала, а краплі зі стелі цяпотіли і булькали.
— Я трохи порибалю, — незворушно повідомив Тато. — Саме зараз пора на щуку…
Північно-східний вітер видихнувся і вже не мав колишньої сили, однак рівень води залишався високим.
Безупинно сіялася мжичка, гори й море зливалися воєдино, світ став немов безтілесним, сірим і безмежно самотнім.
Мумі-тато уже годину чипів над Чорним Оком. Риба не брала. Ніколи не можна говорити про щуку, доки її не спіймав. Звичайно, Тато рибалив охоче. Риболовлю полюбляють усі тати з певним характером. Але йому зовсім не подобалося повертатися додому без улову. Спінінга він одержав торік у подарунок на свій день народження. То був дуже гарний спінінг. Однак іноді він висів на своєму гачку з якимось особливим неприємним виглядом. Наче кидав виклик…