Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
«Це написав наглядач маяка, — міркував Мумі-та— то. — Очевидно, сам придумав якогось дня, коли смуток дійняв його до глибини душі… Як я його розумію: світити кораблям, які ніколи не з’являються на обрії…»
Рядок вище звучав веселіше, написаний, напевно, під гарний настрій; «Східний вітер та жіночі сварки завжди закінчуються мокрим (мається на увазі: дощем і слізьми)».
Тато заходився шукати уздовж стін висловів та міркувань наглядача маяка. Тут було чимало записів про силу вітру. Скажімо, найсильніший шторм мав десять балів за південно-західного вітру. В іншому місці наглядач нашкрябав ще одного вірша, однак замалював його чорними рисками. Єдине, що вдалося відчитати Татові, було щось по птахів.
«Треба більше довідатися про нього, — подумав Му— мі-тато. — Як тільки розпогодиться, провідаю рибака. Вони мусили знатися, бо ж мешкали на одному острові. А зараз я замкну ляду і більше сюди не підніматимуся, бо тільки смутку на себе наганяю…»
Мумі-тато зліз драбиною і сказав:
— Вітер змінився на більш північний. Може, й стихне… А я собі подумав, чом би нам якогось дня не запросити на каву рибака!
— Запевняю вас, що кави він не п’є! — встряла Маленька Мю. — Гадаю, він харчується лише морською капустою та сирою рибою.
— Що ти кажеш! — здивувалася Мумі-мама. — Які дивні смаки!
— Саме морською капустою, — наполягала Мю. — Дивлячись на нього, тільки так і скажеш… Це б мене анітрішки не здивувало. Але він незалежний і ніколи нічого не просить, — додала вона схвально.
— І ніколи нічого не розповідає? — запитав Мумі-тато.
— Ані слова…
Вона вистрибнула на піч і згорнулася клубочком, притулившись до теплого підмурка, щоб переспати негоду.
— У всякому разі він наш сусід, — не зовсім впевнено зауважила Мумі-мама. — Я хотіла сказати, що завжди треба мати сусідів, — вона зітхнула і додала: — Здається, дощ протікає до хати…
— Я про це подбаю, — поквапився запевнити Мумі-тато. — Поступово… Коли матиму час.
А сам подумав: «Може, ще розпогодиться. Зовсім не хочеться підніматися на вежу. Там навіть у стінах ще відчувається присутність наглядача маяка!»
Довгий дощовий день проминув, вітер надвечір настільки стих, що Мумі-тато вирішив витягнути неводи.
— Бачите, як добре хоч трохи розумітися на всьому, що пов’язане з морем, — самовдоволено сказав Тато. — Ми впораємося до чаювання, прихопимо з собою тільки найбільшу рибу, а решта хай пропадає!
Острів був мокрий і охлялий на вигляд, геть позбавлений барв під дощем. Вода так високо піднялася, що від піщаного пляжу зосталася лише вузька смужка, а човен сповз з підпорок і гойдався кормою на хвилях.
— Треба буде витягнути човна аж до самого віль— шаника, — сказав Мумі-тато. — Ось маєш наочний приклад, що може наробити море пізно восени. Якби я почекав з неводами до ранку, човна ми би уже не мали… З морем ніколи не можна бути запанібрата! Цікаво, — додав Тато, — цікаво, чому в моря є припливи і відпливи? Мусить же бути цьому якесь пояснення!
Мумі-троль роззирнувся на всі боки — пляж змінився до невпізнання. Море немов здулося, воно натужно й грізно надималося, нагорнувши на берег цілий вал водоростей. Цей пляж уже не годився для забав морських коней. Ану ж їм подобається лише пісок, і вони більше не захочуть сюди повернутися! А може, Мара їх відлякала… Мумі-троль крадькома глянув у бік скелястих острівців, але вони ховалися у дощовій імлі.
— Обережно веслуй! — крикнув Мумі-тато. — Шукай буйок, але стережися хвиль, інакше нас викине на берег!
Мумі-троль наліг на ліве весло, загрібаючи ним, що було сили. «Пригода» весь час норовила сховатися з підвітряного боку, не слухаючись весел, а тому тупцювала на місці між хвилями.
— Уперед! Уперед! — горланив на кормі Мумі-тато. — Повертай! Ні, в інший бік! Назад! Здай назад! — Він лежав животом на кормовій лавці, намагаючись упіймати буйок. — Ні, ні! Не так! Сюди! Я хотів сказати, туди! Ось так! Я упіймав його! А тепер веслуй вперед, просто вперед!
Мумі-тато ухопився за верхній трос і почав вибирати невід з води. Дощ заливав йому очі, а невід видався неймовірно важким.
«Ми ніколи не з’їмо стільки риби, — розгублено думав Мумі-тато. — І що за життя! Але родина є родиною, і про неї треба дбати…»