Засвідчення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-55-8
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Засвідчення». Краткое содержание книги:
— Я вирішив цього разу відвідати вас, бо вам недобре, — сказав він крізь хірургічну маску. (Той, хто супроводжував, уже повідомив, що вона дозволила.)
— Ви гадали вломитися на мою хвору вечірку та зірвати куш за повною програмою? — сказала вона. В її очах луснули кров’яні судини, видніли темні кола, обличчя запало. Вона досі була вбрана в цей прибиральницько-військовий одяг, цього разу — з червоними шкарпетками на додачу. Навіть хвора, вона мала вигляд сильної особистості. Певно, розлютившись, робить відтискання і підтягування — усе, що спало йому на думку.
— Ні, — мовив він, обертаючи овального стільця, ще й не встигнувши подумати, як це буде візуально, — аби спертися на спинку, ноги незграбно відставлені набік. Чом це сюди не заносять нормальних стільців? Чи не з тієї самої причини, чому в аеропортах дозволяють тільки пластмасові ножі?
— Ні, я хвилювався. Не хотів тягнути вас до кімнати інструктажу. — Він спитав себе, чи не вповільнили їй ліки реакцію та розуміння, чи не слід йому повернутися пізніше. Або взагалі не повертатися. Він занепокоївся від такого великого дисбалансу між собою і цим оточенням.
— Звісно. Равлики-ксенофори відомі своєю товариськістю. Якби ви дочитали до кінця свою книгу з біології, то виявили б, що це правда.
Це викликало в нього напівсмішок, але вона відвернулась од нього на розкладачці-ліжку, обійнявши подушку кислотно-жовтого кольору. Біологиня показала спину, на якій щільно напнулася тканина, ніжне тонке волосся на гладенькій шкірі шиї відкрилося йому майже з мікроскопічною точністю.
— Ми могли б перейти до загальної зони, якщо волієте?
— Ні, ви повинні бачити мене в моєму неприродному середовищі.
— Воно здається досить приємним, — сказав він, потім пожалкувавши, що це зробив.
— Жар-птаха зазвичай щодня облітає відстань у діапазоні від десяти до двадцяти квадратних миль, а не перебуває у тісному просторі, де проходить, скажімо, футів сорок.
Він зітхнув, співчутливо кивнув головою та змінив тему.
— Я гадав, можливо, ми сьогодні поговоримо про вашого чоловіка, а ще й про директорку.
— Ми не говоритимемо про мого чоловіка. А директор — це ви.
— Вибачте. Я маю на увазі психологиню. Я обмовився. — Проклинаючи себе і водночас прощаючи собі.
Вона обернулася — достатньо, щоб показати йому підняту брову, а самі очі були затулені подушкою, а потім повернулася до споглядання стіни.
— Обмовилися?
— Я мав на увазі психологиню.
— Ні, мені здалося, ви мали на увазі директорку.
— Психологиню, — уперто повторив він. Може, занадто роздратовано. Щось у недбалості цієї ситуації його тривожило. Не слід було йому вторгатися до її приватних володінь.
— Як скажете. — Тоді, начебто бравуючи своїм дискомфортом, біологиня відвернулася, досі стискаючи подушку. Вона подивилася на нього й мовила з певним сонним нахабством: — А що, як ми поділимось інформацією?
— Що ви маєте на увазі? — Він точно знав, що вона має на увазі.
— Ви відповідатимете на мої запитання, а я — на ваші.
Він нічого не сказав, подумки зважуючи загрозу й винагороду. Він може їй набрехати. Він може брехати їй цілий день, а вона так і не дізнається.
— О’кей, — мовив він.
— Добре. Почну я. Ви одружені чи були колись одружені?
— Ні та ні.
— Нуль проти двох. Ви гей?
— Це ще одне запитання — і знову ні.
— Досить справедливо. Тепер питайте ви.
— Що сталося на маяку?
— Занадто розпливчасто. Запитуйте конкретніш.
— Коли ви зайшли до маяка, чи сходили ви нагору? Що ви там знайшли?
Вона сіла, спиною до стіни.
— Це два запитання. Чому ви так на мене дивитеся?
— Я не дивлюся на вас жодним чином.
Він просто усвідомив, що дивиться на її перса, чого не було протягом попередньої сесії, і наразі намагався знову не звертати на них уваги.