Засвідчення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-55-8
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Засвідчення». Краткое содержание книги:
Після розлучення доля заступниці директора дедалі більше прив’язувалася до директорки, яку Ґрейс кілька разів доводилося прикривати — якщо правильно читати між рядками. Ця історія скінчилася зникненням директорки, а Ґрейс отримала втішний приз — талан Одвічної Заступниці Директора.
О, так, і в результаті всього цього, і ще дечого, Ґрейс Стівенсон відчувала до нього надзвичайно сильну ворожість. Емоція, в якій він їй навіть співчував — хоча, мабуть, даремно. «Співчуття — це гра на програш», — не раз казав йому батько, вкотре знемігшись через іще одне зіткнення з випадком звичайного расизму. Якщо тобі доводиться над чимось замислюватися — значить, щось ти робиш не так.
Помічник з адміністративних питань нарешті пішов, і Керманич сів навпроти Ґрейс, яка тримала роздруківку першого списку його рекомендацій на витягнутій руці, — не тому, що від нього тхнуло чи було там ще щось паплюжницьке, а тому що вона відмовлялася носити контактні лінзи.
Чи не прийме вона ці рекомендації як виклик? Вони навмисно випереджали події, але Керманич так хотів. Хоча, звісно, нічого доброго не обіцяв міні-магнітофон, який лежав перед ним і дзижчав, означаючи вторгнення Керманича в простір Ґрейс. Але він повправлявся у своїх манерах перед дзеркалом ще вранці, щоб побачити, як саме невербально може поводитися.
Проте більшість його адміністративних та управлінських рекомендацій можна було застосувати до будь-якої організації, якою не керували або, насправді кажучи, керували наполовину — кілька років. Решта було ударами навмання, але з кожним ударом той, хто бив, міг поцілити і в сало, і в когось, на кого наставив зброю. Керманич хотів, щоб потік інформації розгалужувався на кілька напрямів — скажімо, Сью як лінгвіст мала б доступ до засекречених даних інших відомств агенції. Також йому хотілося схвалити давно заборонені приплати і нічні години праці, тому що електрику в будівлі й так тримають увімкненою всі двадцять чотири години на добу. Він помітив, що більшість працівників раніше йде з роботи.
Деякі інші речі не були слушні, але, якщо поталанить, Ґрейс витрачатиме час і енергію, щоб боротися з ним через них.
— Це було швидко, — нарешті вимовила вона, кидаючи йому сторінки його списків через стіл. Сторінки сковзнули Керманичеві на коліна, перш ніж він устиг їх зловити.
— Свій урок я виконав, — сказав Керманич. Хоч би що це означало.
— Сумлінний школярик. Учень-зірка.
— Перший бал, — Керманич наполовину погодився, не певний, чи сподобалося йому, як Ґрейс вимовила ці слова.
Вона ж навіть не вважала за потрібне нещиро всміхнутися на цю відповідь.
— Дозвольте мені перейти до суті справи. Хтось цього тижня втручався в мій доступ до Центру, роблячи запити, розвідуючи навколо. Але або той, хто це зробив, не має жодного такту — або фракція, що стоїть за ним, не має шансів на успіх.
— Я не знаю, про що ви говорите, — мовив Керманич, але його невербальні манери знітилися разом із ним, попри всі його зусилля.
Фракція. Незважаючи на його мрію про те, що Голос є часткою таємних операцій, Керманичеві й на думку не спадало, що його рідна матір, можливо, очолює якусь фракцію, і це автоматично навело його на думки про тіньові операції — разом з опозицією. Його трохи ошелешило те, що Центр може бути таким роздробленим. Наскільки незграбними, недолугими виявилися зусилля Голосу у відповідь на запити Керманича? І проти кого ще Ґрейс використовує свої контакти, як не проти нього?
Відвертий погляд Ґрейс показав йому, що вона думає про його відповідь.
— Тоді, у такому' разі, Джоне Родрігесе, у мене немає коментарів до ваших рекомендацій, окрім того, що я хочу сказати: я почну їх упроваджувати з таким гризьким зволіканням, на яке тільки здатна. Ви неодмінно побачите деякі з них, наприклад, «купити новий засіб для миття підлоги», наступного кварталу. Можливо. Мабуть.
Йому знову явилися видіння: Ґрейс тягне геть біологиню, спроби взаємних знищень, і так до кінця, далі — десь там, у хмаринах, над двома великими скривавленими ескалаторами, вони й надалі роками вестимуть цю свою битву.
Закляклий кивок Керманича — похмуре визнання поразки — був зовсім не тою манерою, яку він сподівався застосувати.
Але вона не скінчила. Її очі палали, коли вона відчинила шухляду і витягла звідти перламутрову скриньку для ювелірних прикрас.
— Чи знаєте ви, що це таке? — спитала вона його.
— Скринька для ювелірних коштовностей? — відповів він, знічений, знову переходячи до наступу.