Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Мила панно, — мовив Веданг найласкавішим голосом, — прошу вибачення за мій вигляд… Я вас не дуже налякав?

— Схоже на те, що це я налякала вас, — анітрохи не знітилась панна, — а ви хлюпалися тут, наче форель у річці і розігнали тим всіх гірських духів.

Говорячи це, панна чемно відвернулася, і Воїслав вибрався на край чаші, та зіскочив на сусідній камінь. Там лежав його одяг, який юнак тут таки і почав вбирати.

— То ви бачили тут духів, ясна панно? — спитав Веданг, одягаючись, — і які ж вони з вигляду?

— Власне дух був один, — відповіла дівчина, — і вкритий плащем не з води, а з власного волосся. Він грав на флейті так, що Стражі Гір вийшли з лісу і лягли біля його ніг. А сидів він на краю чаші водоспадику, і музика зливалася з дзюрчанням води.

— О, дух з флейтою — то мабуть дуже красиво, — сказав Воїслав трохи ревниво. Він-то чудово зрозумів, хто тут приворожував своєю грою пардів Чорногори і милих дівчат якраз в його, Веданга, густі, - але спілкуватися напевне краще зі звичайною особою з плоті й крові. Такою як я… І хоча у мене улюбленим інструментом є не флейта, а горянська гітара, я ладен показати своє вміння панні і то найближчим часом.

— Навряд чи я буду тут найближчим часом, — озвалася дівчина, — я гостювала у родичів і сьогодні повертаюся додому. А ви часом не знаєте цього… цього духа?

— Не знаю, — сказав Воїслав неправду, — ні… Яка шкода, панно, що ви не прийдете більше на це місце… І яка шкода, що я не віднайшов його раніше… Я є недостойним засланцем з Родогорської фортеці, і звуся Ранком, доки мені не дозволять зватися інакше.

Дівчина повернулася до Веданга обличчям, і він побачив здивовано, що на її личку виступив рум’янець.

— Пане Ранку, — мовила вона, — а чи не Світанком зветься отой дух з флейтою? Щоправда, я завжди бачила його лише увечері, але…

— Я не знайомий з духами, — бадьоро збрехав Дракон знову, дивуючись про себе, звідки дівчині відомо прибране ім’я Вогнедана, якщо вона тільки слухала його гру з берега, — але дуже б хотів познайомитися з певною панною, зовсім не схожою на привид. Моєму серденьку стало б набагато легше, аби воно дізналося про ім’я тієї, котра розбила його наче келих.

— Мене звати Даною, — відмовила дівчина, — і я не дуже полюбляю оті столичні викрутаси, властиві боговладським паничам. Бувайте, пане Ранку… Якщо зустрінете тут колись… світанок, скажіть йому, що він відбився у тихих водах.

Дана швиденько дострибала по каменях до берега і зникла поміж дерев, перш ніж Веданг знайшовся що сказати. Йому заціпило від несподіванки. Дракон знав напевне, що його друг не зустрічався ні з ким навіть тимчасово, зберігаючи своє кохання для однієї й неповторної, і дуже серйозно говорив про те, що жона у нього буде лише одна, і що навіть для продовження роду він не візьме собі другу дружину. І хоча врода синьоокого ельфа притягувала до нього дівочі погляди, як свіча метеликів, він дивився на ніжних красунь тільки як шанобливий визнавець їхньої вроди. Де Вогнедан міг зустріти цю озброєну панночку та ще і явно закохати її в себе?