Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Потім до Самбора потяглося ціле посольство: запрошували Молчанова до Путивля. Але той не доїхав; йому, людині цивільній, потрібен був досвідчений у військовій справі помічник.
Таку людину вперто шукали, і Тарануха подвоїв пильність.
Таранусі дуже не вистачало Левка та його приятеля: розшукуючи Долю, козаки невідомо куди поділись. Тарануха часто їх згадував, при попередньому самозванцеві йому було набагато легше. Левко та Покрова швидко знаходили стосунки з потрібними людьми і давали таку інформацію, яку Тарануха сьогодні роздобути не міг. Хоч їхня відсутність теж несла користь — раптом лишились колишні знайомі!
Цього разу надвірні козаки поселились у містечку, нижче костелу, в районі, де раніше проживав Левко. Самбір при Молчанові не переповнювала шляхта, про шляхетське рушення навіть мова не йшла, пані Мнішек не влаштовувала бенкетів і пікніків.
Золоті часи Самбора минули.
Хоч і це йшло на користь Таранусі, у тому застої він не пропускав жодної людини, що з'являлася в невеликому місті. Двоє його козаків цілоденно крутилися біля кожних міських воріт.
Якось під обід прискакав козак від львівських воріт:
— Привезли когось в супроводі цілого гурту жовнірів!..
Був то кремезний похмурий незнайомець літ сорока, його на простій двоколісній біді доставила прямо в пустуючий маєток самбороського воєводи, де жив Молчанов.
Наступного ранку Тарануха знав, що жовніри натрапили на московського підданого Болотникова, котрий багато років провів у турецькій неволі. Передали йому і зміст розмови приїжджого із самозванцем. Болотников виявився тим, кого Молчанов шукав — військовим холопом князя Телятевського, тобто обізнаною з ратною справою людиною. Військова справа у надвірних козаків стояла тоді високо — військові холопи багатьох вельмож не уступали кадровим офіцерам.
Молчанов довго розмовляв з колишнім невільником, цікавився його минулим, планами на майбутнє.
Болотников, як колись Тарануха, прибився до Польщі з Італії і прямував на московські землі. Колишній служитель таможні на кресах мав багате на пригоди минуле. Молчанов одразу зрозумів, що перед ним досвідчений воїн і людина, котра пізнала від панів багато зла. Все те його влаштовувало, самозванець запропонував Болотникову спільно виступити проти підступних бояр.
Між ними відбулась така розмова:
— Ще у Венеції чув я про чудесні зміни, які відбулися на московській землі. Про царя, улюбленця народу, котрого вирішили знищити бояри. Істинному цареві я готовий служити і віддати за нього життя.
Самозванець відповів Болотникову:
— Багато дати тобі сьогодні не зможу. Ось тридцять дукатів, шабля і шуба. Задовольнись цим. Напишу тобі лист, поїдеш у Путивль до князя Шаховського, і він дасть тобі з моєї казни, скільки ти потребуватимеш, поставить тебе воєводою над тисячами ратних людей, з ними і виступиш за мене...
Головну роль у поході на Москву Молчанов, по суті, переклав на Болотникова, а сам лишився на другому плані.
Колишній військовий холоп без роздумів погодився.
Почувши зміст розмови, Тарануха сказав:
— Маю з ним зустрітись!
— Зможу вам, пане, те влаштувати, — пообіцяв козакові господар кав'ярні, котрий мав у замкові приятелів.
Попри все інше Тарануху вразила біографія Болотникова, так схожа на його власну.
Зустріч з братом
Загублений у правічних лісах Манявський скит лишався майже таким, яким бачив його читач у першій книзі. Вікові смереки ліпилися, мов свічки, до крутої прямовисної гори, що зводилась над монастирськими спорудами, за ними, по той бік тераси за викладеною з каменю огорожею біг у глибоченній ущелині струмок. Всю полонину до наступної гори наповнювали смереки, видно було лише їхні верхівки.
На вузькій підошві монастирського дворища стриміли нерівні остови[170] давно зруйнованих церков і монастирських служб, та ще капличка над криницею поруч потічка: в часи облоги з неї ченці брали воду.
Після смерті отця Панкратія схимники розбрелися по інших монастирях, і роботи по відновленню Манявського скиту припинились. Навіть заступи та носилки, звалені в одній з печер, збереглися. Ніхто у ті глухі необжиті місця не ходив, хіба коли забредуть по ягоди жінки з Маняви та никав у зарослях горбатий Крябор, збирач лікарських трав, якого діти називали чаклуном.
170
ОСТОВ, а, чол. Внутрішня опорна частина споруди, установки і т. ін., на якій тримаються всі інші Ті складові частини; каркас.