Слідопит, або Суходільне море

Знайомства, зав’язані в лісі чи за яких інших незвичайних обставин, незабаром сягають своїх меж. Для Мейбл одного тижня в укріпленні Освего виявилося цілком досить, щоб зрозуміти, з ким можна зійтися ближче, а кого треба й зовсім обминати. Своєрідне проміжне становище, котре займав її батько, який, не бувши офіцером, стояв значно вище рядових вояків, тримало її осторонь від обох великих класів, на які поділяється військове середовище, й звужувало коло людей, з якими їй доводилося спілкуватися, відносно полегшуючи їй можливість вибору. Одначе вона не забарилася помітити, що навіть чимало з тих, котрі могли сміливо розраховувати на місце за столом самого коменданта, були готові заради привабливого стану й красного личка забути про умовності, бо вже на другий чи третій день по приїзду дівчина мала залицяльників навіть серед офіцерів. Особливо запобігав залоговий квартирмейстер[61] — чоловік середніх років, удівець, який уже не раз пізнавав чари подружнього життя, а тепер був, очевидячки, не від того, щоб тісніше заприятелювати з сержантом, хоча по службі він і так більш ніж часто здибувався з ним; тож і не диво, що навіть. безвусі новобранці і ті не могли не примітити, що цей проноза-шотландець, на прізвище М’юр, набагато частіше, ніж того вимагала служба, став забігати до свого підлеглого. Проте ущипливість молоді на адресу квартирмейстера далі добродушних жартів та натяків на сержантову доньку не йшла, хоч уже невдовзі найпопулярнішим тостом, до якого залюбки приставав навіть кожен прапорщик чи лейтенант, був тост «за Мейбл Дангем».