Кабульський книгар
- Автор: Сейерстад Осне
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97344-6-4
- Переводчик: Уляна Джаман
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Кабульський книгар». Краткое содержание книги:
— Тепер стане ще тісніше, — зітхає Лейла. Нас уже не одинадцять, а тринадцять у трьох невеликих кімнатах. Вона чистить цибулю й плаче гіркими цибулиними сльозами. Дуже рідко вона плаче справжніми сльозами. Жагу, сум і розчарування вона стримує в собі. Чистий запах мила з лазні вже давно вивітрився. Олія зі сковороди бризкає їй на волосся й надає йому запаху згірклого жиру. Її загрубілі руки печуть від соусу чилі, що в’ївся в її тонку спрацьовану шкіру.
Вона готує просту вечерю. Нічого особливого, незважаючи на повернення Шаріфи. У родині Ханів немає звички святкувати на честь жінок. Тим більше, що готувати треба те, що любить Султан. М’ясо, рис, шпинат і квасолю, усе на баранячому жирі.
Щовечора Султан приходить із пачками грошей зі своїх крамниць. Щовечора він замикає їх у своїй заскленій шафі. Часто він приносить додому великі торби з соковитими гранатами, солодкими бананами, мандаринами та яблуками. Але фрукти також замикаються там. Їх можуть їсти тільки Султан і Соня. Тільки вони мають ключ. Султан вважає, що годувати сім’ю є великою морокою, а фрукти дорогі, особливо не в сезон.
Лейла кидає погляд на кілька маленьких, затверділих апельсинів, що лежать на підвіконні. Вони почали засихати й Соня виставила їх у кухню для загального вжитку. Лейла й не подумає їх попробувати. Якщо вона приречена їсти квасолю, вона їстиме квасолю. Апельсини можуть лежати там, поки не згниють або зовсім не висохнуть. Лейла закидає голову й висаджує на примус важку каструлю для рису. Вона висипає на сковороду з олією посічену цибулю. Додає помідори, спеції та картоплю. Лейла чудова кухарка. Вона чудова практично в усьому. Ось чому вона приставлена до кожної роботи. Під час обіду вона зазвичай сидить у кутку біля дверей і швидко підскакує, якщо комусь чогось треба або роздає їжу в тарілки. Коли всі догляджені, вона накладає собі те, що залишилось: трохи жирного рису й вареної квасолі.
Її виростили так, щоб вона прислуговувала, і вона стала служницею, якій усі наказують. Із кожним новим наказом, повага до неї зменшується. Якщо хтось у поганому настрої, то страждає Лейла. Пляма, що не відійшла на светрі, несмачне м’ясо, та мало що можна придумати, коли хтось потребує на комусь спустити свій гнів.
Коли родичі запрошують сім’ю з нагоди якогось свята, Лейла приходить першою, перед тим приготувавши вдома для всіх сніданок. Вона чистить картоплю, наварює бульйону, нарізає овочів. Коли сходяться гості, у неї заледве є час переодягтися, а далі вона знову подає їжу й проводить увесь час на кухні миючи посуд. Вона, як Попелюшка, тільки в її світі немає принца.
Султан приходить додому разом із Мансуром, Екбалом і Аймалом. У коридорі він цілує Соню й коротко вітається з Шаріфою у вітальні. Цілий день вони їхали в автомобілі з Пешавара до Кабула, тому потреби в подальших розмовах нема. Султан і сини всідаються. Лейла приносить миску для вмивання й бляшанку. Вона ставить миску по черзі перед кожним із них, вони миють руки, вона подає рушник. На підлозі вже розстелена клейончаста скатертина й можна подавати їжу.
Прийшов додому Юнус, наймолодший Султанів брат, і тепло привітався з Шаріфою. Він розпитує про останні вісточки від родичів, а потім, як звичайно, мовчить. Юнус дуже рідко розмовляє під час їжі. Він спокійний і тверезо дивиться на речі та рідко вступає в сімейні розмови. Виглядає, ніби йому все одно, а свої нещастя він тримає в собі. Цей двадцятивосьмирічний чоловік глибоко незадоволений своїм життям.
«Собаче життя», — каже він. Робота зрання до вечора й крихти зі столу свого брата.
Тільки Юнусові Лейла старається догодити. Вона любить цього брата. Деколи він приходить додому з невеликими подарунками, як то пластмасовий поясок або гребінець.
Цього вечора Юнус чимось стурбований. Але він вичікує, щоб заговорити. Шаріфа сама бере бика за роги й випалює:
— З Бельквісою не зовсім ясно. Батько дуже зацікавлений, але мати каже ні. Спочатку вона говорила так, але потім переговорила з родичкою, у якої є син, молодший син, і він хотів би одружитися з Бельквісою. Вони запропонували гроші й мати почала сумніватися. Ця родичка почала розпускати плітки про нашу сім’ю. Це все, що я можу тобі сказати.
Юнус червоніє й мовчки нахмурюється. Уся ця ситуація є образливою. Мансур кепкує.
— Онучка не одружується з дідусем, — бурмоче він собі під ніс, але так, щоб Юнус чув, а Султан — ні. Остання надія Юнуса розбита й відкинена. Він змучений. Змучений від чекання, від пошуку, змучений від життя в коробці.