Кабульський книгар

Жінки слухають витріщивши очі. Особливо Соня. Вона сприймає ці пригоди всім своїм єством. Шаріфині історії є для неї мильною оперою.

— Скандал, — повторює Шаріфа, щоб підкреслити цей факт.

Існує традиція, що, коли пара заручується, то за бенкет, сукню і прикраси платить сім’я нареченого. Коли вони планували вечірку, батько хлопця тицьнув кілька тисяч рупій у руку Салічиного батька. Той якраз повернувся з Європи, щоб вирішити сімейну трагедію. Коли він побачив гроші, то просто кинув їх на землю. «Ви думаєте, можна організувати банкет з курячого комбікорму?» — закричав він. Шаріфа сиділа на сходах і все чула, так що це абсолютна правда. «Ні, забирайте свої гроші, а ми за все заплатимо», — сказав він.

Батько Саліки теж не купався в грошах. Він чекав, що йому нададуть політичний притулок у Бельгії і він зможе перевезти сім’ю. У Голландії йому вже відмовили і він жив на гроші, що йому видавав бельгійський уряд. Але заручини — це дуже важлива символічна церемонія. Їх практично неможливо розірвати. Заручини є також сигналом для зовнішнього світу, що родина справилася з ситуацією. Які декорації? Скільки це коштувало? Яка їжа? Скільки коштувало? Якого типу сукня? Скільки коштувала? Оркестр і за скільки? Заручини повинні продемонструвати наскільки сім’я хлопця цінує нового члена родини. Якщо частування бідне, це означає, що вони не цінують наречену, а також усю родину. Те, що її батькові прийшлося залазити в борги заради заручин, що ніхто, крім Саліки та її коханого, не радів, було нічим порівняно із соромом за бідну вечірку.

— Вона вже шкодує, — каже Шаріфа. — Адже в нього нема грошей. Дуже швидко вона зрозуміла, що він задарма нікому не потрібен. Але тепер пізно. Якщо Саліка розірве заручини, її ніхто більше взагалі не візьме. Вона ходить і всюди дзвенить шістьома браслетами, що він їй подарував. Каже, що вони — золоті. Але я знаю, і вона знає, що вони лише золотого кольору. У неї навіть не було нової сукні для святкування Нового року. Ви коли-небудь бачили дівчину, що не дістала б на Новий рік нової сукні від нареченого? Він тепер цілими днями в них удома. Її мама не знає, що вони роблять. Жахливо, жахливо, який сором. Я їй казала про це, — наголошує вона перед тим, як інші три співрозмовниці встигають засипати її питаннями.

Про того, і про того, і про того. Вони все ще мають багато родичів у Пакистані. Тітки, дядьки, кузини, які вважають, що ситуація ще не настільки покращилася, щоб повертатися. Або їм нема куди повертатися: розбомблена хата, замінована земля, спалена крамниця. Але всі вони сумують за своїми домівками. Так само, як Шаріфа. Уже майже рік, як вона не бачила своїх синів.

Лейла виходить у кухню готувати вечерю. Вона рада, що Шаріфа повернулася, тут нічого не скажеш, але боїться, що знову почнуться сварки: з синами, невістками і матір’ю. Лейла добре пам’ятає, як Шаріфа сказала їм збирати речі й забиратися геть.

«Збирай своїх дочок і просто щезни», — бувало говорила вона своїй свекрусі Бібі Гуль. «Тут нема місця. Нам самим тісно», — репетувала вона, коли Султана не було вдома. Це було тоді, коли Шаріфа була господинею дому й Султанового серця. Тільки останні кілька років, коли він узяв собі другу дружину, її тон щодо Султанових родичів трохи пом’якшав.