АМтм
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0921-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «АМтм». Краткое содержание книги:
AM™ — традиційний роман в новелах, а водночас — літературний ребус, друкований кубик-рубик, словесна гра, інтелектуальний ендшпіль і просто доміно.
_________
В авторській редакції
_________
Дизайнер обкладинки Юрій Іздрик
Мою увагу привернув було просторовий тривимірний хрест без будь-яких ознак іграшковості, але мій гість швидко відібрав його і кинув у загальну купу.
— Це так з-з-званий Threed-d-deecross t-t-trans-s-s-for-mer, — поспіхом сказав він. — Це р-р-радше для тебе, а не для м-малого.
Я, може, й розпитав би детальніше, що то за трансформер, призначений для мене, але те, що приятель знає навіть стать майбутньої дитини, відбило в мене охоту розпитуватися.
Аби полегшити собі розповідь про безіменного приятеля (бо імені його я називати наміру не маю), мушу бодай коротко описати його. За освітою він був дантистом, однак працював ковалем у декоративно-оздоблювальному цеху. Згідно із своїм дипломом мав чудові білі зуби, а у відповідності до нового фаху — трохи приплюснуте, немов здеформоване зайвим ударом молотка обличчя. Носив бороду, завжди трохи обсмалену на кінцях, і перстень, куплений колись у циганів. Навряд чи я здивувався б, якби виявилося, що тепер він торгує кіньми або грає на тоталізаторі.
Його стоматологічне минуле дивним чином виліковувало карієс і пародонтоз у всіх теперішніх знайомих. З огляду на це я мав би підтримувати з ним тісніші стосунки, однак наш ефемерний зв'язок, що вимагав саме таких, поодиноких контактів, видавався мені важливішим з-з-за г-г-гіґієну jamy ustnej.
Парадонтоз. Пара тон доз.
Я висипав залишки торби просто на стіл. Серед решти забавок знайшлися: зроблений з двох сірникових коробок та кавалка нитки телефон; брязкальце, виготовлене з кавової бляшанки та бобів квасолі; ціла флотилія паперових літачків; військовий кашкет, досить управно складений з пожовклих сторінок журналу «Нова хата» за 1928 рік; жерстяний вітрячок, цілком конкурентоспроможний щодо Карлсонового пропелера; клаптиковий фланелевий заєць з вибалабушеними від постійного здивування ґудзиками очей; скринька для дитячих скарбів, цілком дотепно створена на базі коробки з-під кубинських сигар «Че Ґевара» (впізнаваний фейс революцйонера-оптовика був відтворений у кращих зразках соціалістичної поліграфії); сконструйований зі старих окулярів телескоп та інша самопальна поїбень.
— Твоїх рук діло? — з повагою запитав я.
— Т-т-та, в-в-від нічого робити. Т-т-ти ж бачиш, ц-ц-ці фабричні монстри… — І він знову надовго замовк. Але по якійсь паузі спромігся видушити із себе:
— …тут усе д-д-дівчаче… але я ту-ту-тут з-з-робив… спеціально… п-п-подарунок… — Тут він витягнув з кишені маленьку модель авта, зроблену з тюбика крему «Боро плюс». Я розчулився до глибини душі — такі прояви немудрящої людяності були з його боку рідкістю, — але вдруге плескати по плечах не наважився.
Уже закінчуючи перебирати забавки, я наткнувся на безперечно не фабричну, але й не саморобну річ — мініатюрний шаховий апарат у подобі турка, що сидить за секретером із невеличкою шахівницею. Без додаткових експериментів було видно, що апарат діючий, і навіть на тлі найсучасніших цяцьок він виглядав на справжнє чудо техніки.
— Грає? — з простої ввічливості запитав я.
— Г-г-гірше.
— Тобто?
— 3-з-завжди виг-г-г-рає.
— Здобутки йобаного Майкрософту?
— Г-г-гірше, — коваль-дантист ніколи не грішив багатослівністю.
— Т-т-тобто? — вирішив я підіграти йому.
— Д-д-древні халдейські з-з-заморочки. Цій ма-ма-ма-шинці вже кілька тисяч років.
— Та йди ти… — мені здалося, що коньяк почав діяти, а мій приятель навіть після невеликої дози алкоголю змінювався до невпізнаності.
— Зуб д-д-даю, — сказав він якось аж гордовито, і з цієї пихи, і з цієї прихованої цитати (наш таємний код передбачав цитування на позір безпритульних фраз, авторство яких тим не менше було нам достеменно відоме), з цієї псевдоцитати, якщо хочете, я зрозумів, що він не жартує і що коньяк тут ні до чого.
— Халдейські заморочки… — протягнув я замислено і зробив хід у вже розпочатій кимось партії.
Турок хитнув маленькою безмозклою голівкою і не вагаючись вліпив мені елегантний орієнтальний мат.
— Ні хуя собі! — вихопилося в мене.
— Л-л-лишися. Цього ч-ч-чорта обіграє л-л-лише о-обра-бр-бр-раний. K-кажу тобі, справа д-давня, непроста і ма-май-же бе-безнадійна. М-м-може, твій м-м-малий…
— Слухай, звідки ти знаєш, що в мене буде син?! — обірвав я його, але відповіді не отримав, бо нагло згасло світло, просто згасло світло, нічого надзвичайного, в нас — це вже майже національна традиція, проте реакція мого приятеля дещо збила мене з пантелику (С. в. і. т. л. о. з. г. а. с. л. о.):
— Denmark's a cunt![32] — вигукнув він, не затинаючись, і перехилив рештки коньяку просто з пляшки.
32
Данія — пизда (англ.).