АМтм

Він з'явився пізно, коли я вже лягав спати. Однак я зрадів йому — ми не бачилися кільканадцять років і листувалися рідко — ні він, ні я не були фанатиками епістолярного жанру, а якщо й надсилали час від часу якісь раритетні поштівки, то радше задля обміну поліграфічними курйозами, аніж заради примарних повідомлень.

Пам'ятаю, одного разу отримав від нього фото двох самогубців, які взявшись за руки скочили з даху і втелющилися в мікроавтобус Pizza Hut. Однак родзинкою, річ ясна, була не сама фіксація парного суїциду — такі дурниці нас не цікавили, — а його приписка, ніби цей випадок стався «на вулиці… святого… гм… Петра…» (зберігаю стилістику оригіналу). Це й справді здавалося парадоксальним, оскільки всі реклами, афіші й вивіски на поштівці були підписані ієрогліфами.

У відповідь я надіслав йому знимку залізничної катастрофи 1895 року на паризькому вокзалі Монпарнас, коли паротяг, протаранивши станційну стіну, вилетів на перони сабвею. Я не залишився в коментарному боргу і додав до поштівки докладну історичну довідку, згідно з якою той потяг їхав зі Львова (існував свого часу такий славнозвісний Східний експрес), та за всіма реляціями трансагентств таки доїхав до пункту призначення, що ним був ніякий не Париж (Париж — транзит), а невелике містечко на південному узбережжі, де, як подейкують, того ж таки дня злетіла у повітря новозбудована ратуша із колекційним годинником, у якому найбільшою цінністю вважалася фігурка п'кної смртічки. Це дало підстави тодішній жовтій пресі галасувати про т.зв. «галицьких сепаратистів-терористів», та оскільки справа продовження не мала, злі язики змовкли.