Кленовий лист
- Автор: Ле Іван Леонтійович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: ВИДАВНИЦТВО ЦК ЛКСМУ "МОЛОДЬ"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Кленовий лист». Краткое содержание книги:
Вони беруть у полон і намагаються перевиховати німецького льотчика, що випадково потрапив на острів, рятують із ушкодженого катера доньку радянського генерала, яку німецькі шпигуни викрали, щоб зламати стійкість батька.
Зображаючи події, зв'язані з розшуками доньки генерала, автор одночасно змальовує могутній антифашистський рух у країнах Західної Європи.
Про свої враження та побажання просимо писати на адресу: Київ, Пушкінська, 28, видавництво ЦК ЛК.СМУ «Молодь», масовий відділ.
— На жаль, ні. Певне, Вадим якось зв'язаний. А в нас — та самісінька рура.
— Та сама рура під носом у посиленої пристанційної варти! Додумалися ж ви... Вадиме, то якась же домовленість є у вас з тим поляком? Десь чекати, стерегти?
— Я життям своїм поклявся за його безпеку... Та, власне, домовленість якась є. Ми з ним...
— Не треба, виконуй!
Роздягненого, побитого, знівеченого Станіслава з документами капітана Браге врятував пристанційний патруль. На щастя, «партизани» забрали тільки його кітель, а всі документи лишилися в кишенях штанів. Патруль квапився, і на світанку капітан Браге був уже в станційнім медичнім пункті. На його синяки від «побоїв» та на рани, особливо від вірьовок, якими був по-звірячому замотузований, лікарі поклали пов'язки, компреси. Сам комендант робив йому перший, недбайливо замаскований допит.
— Гадаю, що пан капітан міг би уважніше придивитись до того водія-українця і не довірятись сліпма.
— Справді так...— перериваючи стогін і важко дихаючи, відповів Станіслав Лужінський,— але ж відомий наказ фюрера зобов'язує нас довірливо ставитися до так званих «репресованих куркулів». До того ж нагальність завдання і ці... руські дезертири з військ генерала Дорошенка. Згодьтеся, пане комендант, що я не міг лишити їх, не доставити оперативному відділові армії такий матеріал розвідки.
— Так, але ж мусили б, капітане Браге, поставити охорону до них!
— Це правда, мусив би. Та ж ці містечкові йолопи з комендатури ладні були скоріше повбивати їх, аніж блискавично доставити оперативним органам армії! — енергійно відстоював капітан Браге свою поведінку.
Їх розмова була раптово перервана: коменданта терміново викликали до прямого провода. Той «прямий» ніби струсонув усю службу пристанційної комендатур». Пораненого залишили самого. Лише через годину повернувся стурбований комендант, і закінчення допиту вилилося в своєрідний товариський наказ:
— Доведеться вам, капітане, виїхати до тилового госпіталю. Наша пристанційна комендатура перетворюється зараз на оперативний дорожній відділ по боротьбі з цією дивовижною впертістю «совієтськіх Іванів». Якісь партизани, активісти... Сам диявол не розбере цієї червоної стратегії! Ви ж знаєте, що означає наша залізниця й залізничний міст — єдиний непошкоджений на цілий фронт, що означають саме наші склади. Те, що залізничний міст лишився цілий, надто порадувало наше командування. Тимчасом мої люди мають дані, що під обома мостами совієти заклали потужні міни з уповільненими механізмами та...
— О боже! — вигукнув поранений офіцер розвідки.— Чого ж ви... Адже готуємо...
— Знаю. Готується така операція! Траса танкового рейду Гудеріана. Та що говорити. Я вже викликав досвідчених мінерів з штабу фронту! Через два-три дні мусимо пропустити вантажі наступаючій армії Гудеріана!
— Капітане, про це можна і не говорити так голосно,— попередив Браге, вислухавши коменданта. Цим попередженням остаточно вибив будь-яку настороженість коменданта до пораненого.
— Хайль Гітлер, гер капітан! Цілком зрозуміло. Та міни ми мусимо знешкодити ще до початку. Тільки б мінерів нам скоріше.
— Подбаю, неодмінно піджену мінерів. Ну що ж, капітане, коли я не придамся вам тут, прошу. Але варто б, звичайно, знестися з штабом армії саме в плані. Я ж працівник відділу розвідки.
Невимушеність і тон цієї розмови не лишали в коменданта жодних сумнівів у щирості слів і намірів Браге. В коменданта не було особливої охоти морочитись з штабним капітаном та з листуванням про нього.
Він лише на мить замислився і ніби аж зрадів, знайшовши геніальне вирішення проблеми.
— Гаразд. Не запишемо вас у наші рапорти! Один-два дні вилежати вам доведеться в нашім медпункті, невелике діло. Потім підкину...
— Цілком досить, капітане, один-два дні, і відправите мене до штабу фронту.
— Єсть. Хайль Гітлер!
— Хайль!..
А вже другого дня до коменданта містечка Фріца Дейка прибув посланець з пакетом штабу армії. Дейк перевіряв документ посланця, а думав, очевидячки, про щось інше, бо ім'я посланця йому вже траплялося в якихось документах по комендантській скужбі ще в перші дні переходу німецьких військ через кордон. Тільки коли вийшов посланець, Дейк щось пригадав. Визирнув у вікно, але посланець уже вскочив у кузов авто і незабаром зник. Спиняти його не наважився, махнув рукою.
І завагався, чи розірвати пакет. Найкраще подзвонити комендантові станції, порадитися. З цими розвідниками армії краще не зачіпатися. Цілком досить буде зв'язатися телефоном з комендантом станції.