Оповідання про Далеку Північ
- Автор: Трублаини Николай Петрович
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Оповідання про Далеку Північ». Краткое содержание книги:
«Станція «Північний полюс». Приблизно за десять миль од станції виявлено табір екіпажу «Рожевої чайки». Цей тралер загинув два роки тому під час урагану. Весь екіпаж урятувався, попавши на плавучі крижини. Всі люди живі, але більшість тяжко хворі. Їх знайдено, коли у них уже кінчався запас харчів. Табір уже одвідали мисливець Крига і якут Оротук. Троє моряків уже у нас на станції. Штурман Бойчук і чукча Темар, які виїхали аеросаньми на розвідку, мають скоро повернутись. Тоді почнемо перевозити моряків до себе.
Про всі події своєчасно повідомлятимемо.
Передав радист Володимир Велетень».
Здивування відбилося на обличчях присутніх. Почались вигуки.
— Не може бути!
— Це містифікація!
— Відкіля там цей Велетень?
Голова комісії задумливо потер чоло і відповів на ті заперечливі вигуки:
— Ні, товариші, може бути. Ми вже одержували повідомлення з полярних станцій Нової Землі та Землі Франца-Йосифа про трьох хлопчаків, що на якомусь глісері мандрували на Північ. Мені вдалось вияснити, що це ті самі хлопці, які літом хотіли пробратись «зайцями» на дирижабль «Третя п'ятирічка». З них Володька Велетень — дійсно радист, чукча Темар — моторист і якут Оротук — мисливець.
— Але коли так, — промовив один з найдосвідченіших полярників, — то там дуже складне становище. Їм усім загрожує загибель.
— Чому ви так гадаєте? — спитали його.
— Це безперечно. Коли більшість знайдених моряків хворі, а хворі вони, очевидно, на цингу, то це вже велика небезпека. Там же нема лікаря, туди багато ліків не брали. А, по-друге, скільки мені відомо, запас харчів туди взяли на трьох чоловік на два роки. Зараз там більше двадцяти людей. Та ще й зголоднілих. Їм вистачить тих харчів місяців на два. А далі?
— Що ж ти пропонуєш? — спитали його.
— Коли б зараз не була полярна ніч, я запропонував би негайно відрядити туди повітряну експедицію. Але там же кілька місяців стоятиме темрява. А ще ніхто не літав в Арктиці в полярну ніч.
Всі задумались над словами старого полярника. Ніхто не міг нічого заперечити.
Аж ось тишу порушив голос льотчика Ковальського. що минулі роки літав на Північ, допомагаючи мисливцям полювати на тюленів.
— А я згоден летіти хоч зараз.
Тоді піднявся сивоусий голова комісії і сказав:
— Ніхто вночі не літав в Арктиці, і радянські повітроплавці полетять першими. Полетять, бо треба летіти на порятунок товаришів. Скажіть, будь ласка, хто згоден летіти?
Кілька секунд люди сиділи непорушно. Кожен наче зважував слова свого голови. І от, зваживши, всі підвели вгору руки на знак згоди летіти.
Голова погладив рукою вуса й промовив:
— Найближчими днями дирижабль «Третя п'ятирічка» мусить вилетіти на полюс. Капітаном дирижабля призначається льотчик Ковальський.
ДОДОМУ
Темрява полонила крижані простори. Місяць ховався за обрієм, а зірки — за хмарами. На кригу летів дрібнесенькою мукою сніжок. Ледве помітні подихи вітру неспроможні були розвіювати його.
В цій полярній пустині, над крижаним полем, тлів вогник.
Це світилося на станції «Північний полюс».
Навколо крижаної хатини тинялось кілька постатей. Вони наче чогось чекали.
В крижаній хатині біля радіоапарата сиділи штурман Бойчук і Володя Велетень. Їх оточувала, зберігаючи непорушність і мовчанку, група врятованих ними моряків.
Телеграфним ключем вистукував штурман риски і крапки радіограм. Скінчивши, прислухався, наче чекаючи відповіді. І справді, у відповідь чулось цокотіння. Десь здаля долітало сюди швидке цокотіння.
— Вони летять од Землі Франца-Йосифа, — сказав штурман, — уже сім годин. Через годину вони мусять бути тут. Темар, скажи, будь ласка, Кризі, що скоро час пускати ракети. Через двадцять хвилин. А ми подаватимемо радіосигнали, щоб з допомогою радіопеленгатора вони краще орієнтувалися.
Темар вийшов з хатини.
Через двадцять хвилин вгору знялась перша ракета.
На той час перестав падати сніг.
Це було напрочуд красиве видовище, фукнувши, помчала вгору вогняна стріла. І там, вибухнувши, полум'ям освітивши спокій торосистих просторів, закружляла і стала поволі падати, трохи пізніше розсипавшись півдюжиною зірок.
Люди, що стояли навколо хатини, вдивлялись у чорне провалля неба і вслухались у невимовну тишу Арктики. Їх очі чекали летючого світляка, а вуха — гудіння. Вони виглядали дирижабль «Третя п'ятирічка».
Через десять хвилин звилась нова ракета, і, коли вона згасла, Крига сказав Темарові й Оротукові, які стояли поруч нього: