Чотири пори життя

Я хотіла розплющити очі, щоб побачити, який він, той, що дихав приязню і любов'ю на мене.

Однак я не шкодувала, що не мала їх.

Радість не потребує очей.

Якби моя воля, я була би півжиття прожила із заплющеними очима, в темряві лагідних рук і палючих цілунків.

Але те, чого мені не вистачало там, я надолужувала в цю мить, коли солодке дихання уповивало мене безвольними пеленами могутнього чоловіка.

Могутнішого я ніколи не знала. Я чула, що він любить мене всією душею. О, він любив мене понад усе… Я тут була його нареченою, його дівчинкою і дитиною. Він тріпотливим диханням приміряв до моїх податливих крил фату.

І я попливла йому в руки — чиста, безвольна, легка, звільнена від забрал і шор, від страждань і самоз'їдання, — і нарешті вже не самотня.

Я хотіла віддатися йому. Без пристрасті — лише з ніжністю і послухом, підкоряючись його волі останньою пір'їною відродженої ним душі. Я хотіла висушити океани всіх своїх колишніх сліз і болю і сказати йому, що я нарешті щаслива.

Але за його брамою голосу уже не чутно нікому.

Дюссельдорф — Чернівці,

1995 рік