Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

«Щось сталося?» — запитав він. Йому відповіли. «Убивство!» Розштовхуючи, він входить досередини. Поліційний комісар, довідавшись, хто він, висловлює підозру, що саме Ґоґен безпосередній учасник вчорашніх кошмарних подій, яких сенс і подробиці лишаються ще нез’ясованими. Він наказує затримати Ґоґена як убивцю до з’ясування обставин.

Ґоґен, спочатку наляканий зверненою на нього підозрою, швидко повертає собі високомірний тон. Йому неважко ствердити своє алібі, бо він уже з учора був у готелі й провів там всю ніч.

— Алібі це добре! — мурмоче комісар. — Але ми повинні лишитись на ґрунті фактів, що їх ми зможемо встановити.

Зрештою, де є Ван Ґоґ і що з ним? Де є мертвий? Де знаходиться труп забитого? Ґоґен заявляє, що він нічого не знає про це, нічого не може сказати й нічого не розуміє.

Зрештою він пропонує обдивитись будинок. Разом з комісаром, поліціантами й юрбою цікавих вони йдуть з кімнати в кімнату, не находячи нічого підозрілого. Нарешті вони заходять до кімнати Вінсента і бачать, що Ван Ґоґ лежить у ліжку, залитий кров’ю. Просякнені кров’ю рушники кинено в куток, синя емальована миска на столі повна скривавленої води. Скрізь і на всьому кров.

Жахлива й огидна картина, що свідчить про таємничий злочин!

Комісар спиняє свій зір на Ґоґені, той губиться й блідне.

— Ось він, мертвий!

Але ні, тіло ще тепле й серце б’ється. Вінсента розштовхують, щоб він прийшов у себе.

Ґоґен, почуваючи, що він не міг би говорити з Вінсентом, виходить з кімнати.

Він іде до себе й починає квапливо пакувати свої речі. Він зденервований. У нього немає й найменшої думки допомогти Вінсентові. Він думає не про нього, а про себе, про те, щоб уникнути відповідальности, не брати на себе ніяких обов’язків стосовно Вінсента, зректися всього й якомога швидше зникнути.

Він почуває себе глибоко нещасним. Він обурений з Вінсента, — цей безглуздий, несамовитий ідіот!.. Ґоґен лютіє.

— Якщо він питатиме про мене, скажіть йому, що я виїхав до Парижа!

— Можливо, — додає він, шукаючи пробачення для своєї поведінки, — йому було б прикро мене бачити!

О, він належить до людей, які не завдадуть ніколи нікому жадних турбот і жадної прикрости! Цілковита протилежність Ван Ґоґу.

Сповнений жалю до себе й обурення на Вінсента, з валізами в руках, Ґоґен проходить крізь юрбу, що й далі купчиться коло входу.

Притомність повертається Вінсентові. Він бачить себе в кімнаті, переповненій людьми, і зовсім не згадує про драму, що зчинилася вчора. Себе він почуває якнайкраще. Він вільний і нічим не збентежений. З неконцентрованою несподіваністю перше, про що він питає, це про Ґоґена («Мій добрий друг Ґоґен!»), і тоді просить дати собі тютюну й люльку. Він хоче привітати свого друга, потиснути йому руку й закурити!

Друг Ґоґен!.. Згодимось, кожна людина божеволіє на свій кшталт.

Ситуація цілком ясна! Комісар наказує викликати візника, хворого одвезти до лікарні, скласти протокол, звільнити будинок од сторонніх людей і замкнути дім.