Письменники про футбол
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Жадан Сергей Викторович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-2595-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Письменники про футбол». Краткое содержание книги:
— Шмаркач! — кричить мені в спину Іванич.
Хочеться порвати йому костюм, але мою увагу привертає Стас, який сидить на лабіринті.
— Агов, — кажу, — прогулюєш?
Біля ніг Стаса стоїть розкуйовджене опудало сойки, її перехняблений дзьоб недбало перемотано скотчем.
— Нє, — зітхає він, — у школу не пустили, бо в бутсах.
— Пішли, — кажу.
— Куди? — не розуміє Стас.
— На ринок, купимо тобі кросівки.
— У мене, — зітхає Стас, — грошей нема.
— Я тобі куплю.
— Так віддавати нічим.
— Виростеш, віддаси, — кажу. — Сойку не забудь.
— Ей, — каже Стас, — до нас пробирається якась тьотка.
— Де? — питаю й намагаюсь розгледіти щось у забитому метровагоні.
— Та он, — каже Стас і показує.
Я дивлюся в той бік, куди він тицяє пальцем, і розумію, що мені гайки.
— Мені гайки, — кажу, — зараз дам тобі гроші, купи собі кросівки, а на решту справ мені похорон. Тобі можна довіряти?
Розштовхуючи пасажирів і тримаючи над головою загіпсовану клешню, до нас наближається Поля.
— Нє, — каже Стас, — я пас. Вона он яка зла. — І пірнає в натовп.
Так я й стою зі скаліченою сойкою в руках. Поля нарешті долазить до мене, кілька секунд розгляда мою сойку, потім набирає повні груди повітря й збирається щось… Що саме вона збиралася, я так і не дізнався, бо вже наступної миті в її очах зблискують запальнички, а з вух майже натурально починає валити дим.
— А-а-а-а-а-а-а, — волає вона, заплющуючи очі.
Тим часом чиясь рука хапає мене за штанину й тягне до виходу.
Двері якраз розчахуються, і Стас витягує мене на платформу. Розчервоніла й дика Поля лізе за нами.
— Сойку, — кричить Стас.
— Що, сойку?
— Кидайте сойку!
Я по-гандбольному фігачу в Полю сойку. Поля ухиляється, і сойка хряпає якогось мужика по потилиці. Двері електрички зачиняються. Finis.
— Що це було? — питаю я в Стаса нагорі.
— Та так, — каже він. — Довго пояснювати. Трюк один. «Нечесна чесність» називається.
Мама довго й прискіпливо розглядає кросівки:
— Де взяв?
— Учитель літератури купив, — винувато відповідає Стас. — Ми, правда, сойку загубили.
— Яку сойку? — фігачить його рушником мама. — Як ми тепер твоєму вчителю гроші віддамо?
— Він сказав, як виросту, то й віддам.
— Ну-ну, — киває мама, — так я й повірити-повірила.
Потім вона йде в кімнату до Студента, і вони довго про щось радяться, але що б вони там не нарадили, Стас знає точно — сойку вже не вернеш… так само, як і бутси, які мама збирається завтра віднести на ринок…
Суботній ранок починається о другій дня. Першим ділом, ніби солдат строкової служби, я ставлю на шпалерах позначку — іще один відпрацьований у школі тиждень. Варю каву, курю у вікно. У двері моєї квартири з відрізаним дзвінком хтось грюкає.
— Хто там? — підходжу й знуджено питаю я.
— Відкривайте, міліція! — чую у відповідь.
— Не відкрию, — кажу я, а сам думаю: «Поля, точно Поля помстилася».
— Відкривайте, відкривайте, а то зараз двері на хуй спиляєм, по-хорошому відкривайте.
І я відкриваю. «ZAZ» валить зі стереосистеми свій «Падам». Мене натомість валять на підлогу. Кава розливається.
— Ну що, — кажуть копи, — дострибався, педофіл довбаний? — і застібають мені на зап’ястках важкі холодні браслети.
Браслети нагадують командирські годинники. От тільки нащо мені аж два годинники?
ОЛЕКСАНДР «ФОЗЗІ» СИДОРЕНКО
ПИСТОН[6]
Если твою голову пришить собаке, она с ума сойдет.