Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
— Бодай тобі колька в бік! — сварився дядько, чухаючи місце, яким гепнувся об землю. — І гикавка на обід!
Раз у раз озираючись, бридкий дядько помалу поплівся геть. Він продовжував бурмотіти прокляття, та нявка, обтрушуючи білу сорочку від бруду, сяяла неземним світлом вдоволення.
— Як я його, га? — наскакувала вона на хованця. — Я його — раз, він — беркиць! Тільки ноги в повітрі майнули!
Хованець насмішливо рохнув, тоді потяг нявку вздовж вулиці, що губила свого покрученого хвоста десь у пітьмі:
— Ходи вже, ходи, годі козацькі бойові мистецтва демонструвати. Не вертатиму ж я додому поночі — не звик я до цього…
На тлі невисокого паркану дві розпливчасті постаті — біла й чорна — рухалися на запах лісу. В ніздрі їм лоскітливо вливалися цівки нових, весняних пахощів — березового соку, живиці, пролісків і навіть — о диво! — перших поодиноких конвалій. Вулиця розділилась на дві, й на роздоріжжі мандрівці, не змовляючись, пішли праворуч по великому колу — замість того, щоб повернути ліворуч і скоротити путь. Тепер гак, яким вони обходили містечко, щоб дістатися лісу, ще збільшився, й вони не дивилися одне на одного, не піднімали від дороги голів.
Ще одне перехрестя — і вже під ногами простець, який веде до лісу. На розі великою камінною химерою застиг будинок із заґратованими вікнами. Де-не-де шибки світилися, але були вони вузькі, розташовані високо й зафарбовані до половини, тож зазирнути всередину можна було хіба з найвищої тополі, яка росла на протилежному боці вулиці.
Приятелі вже проминули споруду, коли чутливе вухо лісової мешканки зреагувало на дивний звук. Вона озирнулась через плече і штовхнула хованця. Той застиг, піднявши одну ногу й не встигнувши зробити крок.
— Гляди, гляди! — прошепотіла нявка. — Ондо на те вікно гляди!
На другому поверсі сірої кам’яниці одна шибка ледь зблискувала, відбиваючи світло місяця. Хованець примружив червонуваті очі й зауважив, що шибка зблискує не просто так — вікно було ледь відхилене, і холодне весняне повітря помалу вповзало всередину кам’яниці. З вікна чулося шарудіння, а тоді місяць на склі зник — відчинена наповну шибка сховалась у кімнаті.
У заґратованому прорізі з’явилися спершу дві білих руки з маслакуватими пальцями, а за ними вилізла рум’яна пика, розтягуючи в зловтішній посмішці вуста. Довгі ікла зімкнулися довкруж міцної штаби і на диво легко її перекусили. Білі руки розігнули штаби на два боки, і пика пропхалася в отвір, а за нею просковзнуло й тіло, легко зіскочило з другого поверху й уже на землі почало жестикулювати комусь нагорі.
«Як миша, — подумала нявка. — Товстенька миша в найтоншу щілинку пропхається».
«Ну, чисто тобі миша! — подумав хованець. — От би мені так!»
— Ти диви, що він робить! — штурхнула нявка свого кошлатого супутника. — А що це за сіра будівля? І вікна всі заґратовані…
— Якщо з другого боку до того дому підійти, з іншої вулиці, то там завжди машини з синіми маячками стоять.
— А-а-а…
Тим часом події розвивалися. З вікна з’явилася ще одна червонопика особа, яка так само легко просунулася в отвір, але не скочила зразу на землю, а натомість, балансуючи на вузькому бляшаному підвіконні, розпрямила дві половинки штаби й слиною зліпила їх докупи, причому нявці й хованцю, певно, привиділося, як слина зашипіла й заіскрила, зварюючи залізну штабу в одне.
Нарешті незнайомець сплигнув до свого товариша й обтрусив чорний одяг, який був добряче вимащений сірим порохом і давнім брудом. Постукавши для певності ще й важкими черевиками, незнайомець переконався, що тепер виглядає набагато презентабельніше. Його товаришу ж, схоже, начхати було на власний зовнішній вигляд.
Місяць сховався за хмару й за мить знову визирнув, щоб освітити уже зачинене вікно, з якого щойно вилізло двоє незнайомців, і непорушні чорні грати. Нявка й хованець принишкли попід парканом, до якого тулилися. Двійко чорних, червонопиких — чисто тобі опирі-кровопивиі! — рушили до центру містечка. І хоча цей напрям був протилежний тому, яким простували хованець і його сьогоднішня несподівана гостя, обоє чомусь, не змовляючись, рушили услід за високими хижими постатями.