Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
— До завтра, — змахнула рукою Ліна. У відповідь вчулося неодностайне бубоніння, бо заступник редактора відділу новин саме наближався в черговому анекдоті до розв’язки.
— До завтра, — повторив Лінин жест Юрась Булочка і вислизнув за двері, доки Вальтер Тадейович не оговтався й не завернув його назад.
У дворі Ліна з замилуванням помітила, що Юрасик таки збирається її супроводжувати, а не використав як привід вшитися у власних невідкладних справах. «Чого тобі?» — так і крутилося в неї на язиці, але вона досі стримувала себе. Тісний двір засипаний був абрикосовим квітом; двічі круто повернувши й минувши арку, журналісти нарешті вийшли на Малопідвальну й посунули в бік метро.
— Ти… цей… — почав мимрити Юрась, через слово затинаючись, — ти ніде… цей… не спішиш?
— Спішу-спішу, — кинула Ліна через плече, поглядаючи на дорогу, куди вже ступила її нога, — статтю дописувати для завтрашнього числа. Я вдома диктофон випадково лишила.
— Ага, — промовив Юрасик замислено.
Прохолода метро війнула в обличчя, вистуджуючи плямистий рум’янець на його щоках. Підставивши голову вітру, який запаморочливо пахнув рейками, важким мастилом коліс, підземеллям — отим незмінним духом метро, що навіює думки про швидкісні потяги, вокзали й далекі дороги, Юрась Булочка придумував слова, які вже зараз, уже сьогодні що-будь має сказати Ліні. Слова не трималися купи.
Рудокоса ж журналістка, яка ні сном ні духом не відала про його терзання, була весела й балакуча. Привісивши собі на лікоть сумку, вона хиталась у проході вагона, розмахуючи руками, а що була на зріст невеличка й до поруччя над головою не діставала, щораз хапала Юрасика за руку, коли поїзд починав перед станцією різко стишувати хід. Від доторку її чіпких маленьких долоньок Юрасю робилося зовсім зле.
Тринадцять хвилин від Майдану до Оболоні минули напрочуд швидко, тож Юрасик так і не встиг виробити план. Відставши на півкроку, він тягнувся за Ліною три зупинки до її дому, відмовивши її дочекатися маршрутки, яка, звісна річ, обігнала їх ще між першою зупинкою і другою. Слідком за тою їх обігнали ще дві, тож на підході до будинку Ліна парувала, як праска. Юрась Булочка тяжко зітхав і надимав щоки, але нічого не міг вигадати, щоб не розлучатися з Ліною ще хоча б годинку. Під під’їздом журналістка рішучо зупинилась і простягнула колезі руку.
— Ну, бувай, Юрасику. Піду працювати.
— Ага… цей… — і тут (о божественна мить!) на нього з неба спустилося натхнення, — а давай я до тебе піднімуся на півгодини, і ми запишемо приблизний текст оголошення про конкурс. А я потім вдома ще над ним подумаю… Ну, щоб до п’ятничного числа встигнути…
Вигляд у Юрасика був такий жалюгідний, що саме в цей момент Ліна нарешті запідозрила підступний задум, тільки була вона настільки приголомшена несподіваним здогадом, що без слова дозволила колезі запхатися в тісний ліфт разом із нею й піднестися на сьомий поверх. Перші двері — розхлябані й без замка — вона нервово смикнула на себе, ледь не зірвавши з завісів, і Юрась опинився в маленькому тамбурі на дві квартири. З-за дверей ліворуч почувся несамовитий гавкіт, ніби там одночасно завелися щонайменше троє псів. «Сусідський пудель Борько», — пояснила Ліна мимохідь. Вона тим часом відмикала важку залізну бронь квартири прямо, дослухаючись до того, що робиться всередині помешкання. Через Борька нічогісінько не можна було вчути. Останній бастіон упав, і Ліна увійшла до квартири.
— Нявко, де ти є? — суворо спитала вона. — Чого мене не стрічаєш?
Відповіді не було. Журналістка здивовано пройшла вперед і зупинилась навпроти дверей до своєї кімнати, де на балконі зазвичай грілася на сонці Нявка — приблудна кицька, яка сама колись попросилася їй до рук під час вікопомного відрядження. Мимоволі Ліні пригадалось і саме відрядження, і присипане мокрим снігом районне містечко Рябокінь, і молодий чорнобривий мужчина, якого всюди супроводжував ще чорніший величезний пес, і обличчя її стало замріяним-замріяним. Юрасик занервував і потягся за Ліною на балкон.
— Ти кота шукаєш?
— Угу, — кивнула Ліна й побігла перевіряти інші кімнати.