Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
— Масгрейве, — промовив я, — мені треба побачити той документ, що його ваш дворецький вважав за потрібне вивчати, навіть ризикуючи місцем.
— Цей наш обряд — безглуздий, — відказав він. — Єдине, що його виправдовує, — це стародавність. Я взяв із собою копію запитань та відповідей на той випадок, коли б вам схотілося глянути на них.
Він простяг мені цей ось папірець, Вотсоне. Обряд — щось на взірець досить дивного екзамену, який мусив пройти кожний Масгрейв, досягши повноліття. Зараз я прочитаю вам запитання і відповіді на них у тій послідовності, як тут їх записано:
«Кому це належить?
Тому, хто пішов.
Кому це належатиме?
Тому, хто прийде.
В якому місяці це було?
В шостому, починаючи з першого.
Де було сонце?
Над дубом.
Де була тінь?
Під берестом.
Скільки треба зробити кроків?
На північ — десять і десять, на схід — п’ять і п’ять, на південь — два і два, на захід — один і один і потім униз.
Що ми віддамо за це?
Все, що маємо.
Заради чого віддамо?
Заради надії».
— В оригіналі немає дати, — зауважив Масгрейв, — але якщо судити з правопису, то документ складено в середині сімнадцятого століття. Втім, боюсь, він мало прислужиться вам у розкритті нашої таємниці.
— Зате, — відповів я, — він ставить нас ще перед однією таємницею, цікавішою за першу. І, можливо, розгадавши її, ми водночас розгадаємо, що сталося з Брантоном та покоївкою. Пробачте мені, Масгрейве, коли я скажу, що ваш дворецький — дуже розумний, до того ж він проникливіший, ніж десять поколінь його хазяїв.
— Я вас не розумію, — відповів Масгрейв. — Мені здається, що папір не має ніякого практичного значення.
— А мені здається, що він має величезне практичне значення, і Брантон, мабуть, був такої самої думки. Він, напевне, бачив цей документ ще до тієї ночі, як ви його зловили.
— Цілком ймовірно. Ми ніколи його не ховали.
— Мені уявляється, що Брантон тоді хотів освіжити в пам’яті його зміст. Наскільки я зрозумів, він мав якусь карту чи план і звіряв з цим планом документ. Саме план він сховав у кишеню, коли побачив вас у бібліотеці.
— Це правда. Але нащо міг йому знадобитися цей наш старовинний родинний обряд і що означає все це безглуздя?
— Гадаю, з’ясувати таємницю буде для нас не дуже складно, — відповів я. — З вашого дозволу, ми сядемо на перший же поїзд, що йде в Сассекс, і вивчатимемо цю справу вже на місці.
Того ж дня по обіді ми обидва приїхали в Херлстон. Можливо, ви коли-небудь бачили малюнки цієї славнозвісної старовинної споруди або читали її описи, тому я обмежу свою розповідь тим, що побудовано її у формі літери «L», причому довге крило — більш сучасне, а коротке — стародавніше, так би мовити, зародок, з якого все виросло. Над низькими важкими дверима в центрі старовинної частини вирізьблено дату — «1607», — але знавці погоджуються на тому, що сволоки й кам’яне мурування набагато давніші. Неймовірно товсті стіни й малесенькі вікна цієї частини змусили господарів у минулому столітті побудувати нове крило, а старе нині править за комори й погреб, якщо не стоїть зовсім порожнє. Будівлю оточує прекрасний парк з чудовими старими деревами; ярдів за двісті від будинку, в кінці алеї, лежить озеро, про яке згадував мій клієнт.
На той час я був уже твердо переконаний, Вотсоне, що існує не три окремих таємниці, а лише одна, і що коли б я зміг збагнути зміст обряду родини Масгрейвів, то дістав би ключ, з допомогою якого відкрив би правду про дворецького Брантона і покоївку Хауелз. На це я й спрямував свої зусилля. Чому дворецький так прагнув зрозуміти цю старовинну формулу? Напевне, він побачив у ній щось таке, чого не помітили всі покоління землевласників і від чого він сподівався мати особисту користь. Що ж би це було, і як могло воно позначитися на долі дворецького?
Коли я прочитав папір із запитаннями та відповідями, мені стало ясно: всі наведені в ньому відстані стосуються певного місця, на яке натякає цей документ; отже, коли б ми знайшли те місце, то опинились би на шляху до розкриття таємниці, що її давні Масгрейви вважали за необхідне зберегти від забуття в такий дивний спосіб. Для початку ми мали два орієнтири — дуб і берест. Що стосується дуба — тут не могло бути ніяких сумнівів. Просто перед будинком, ліворуч від під’їзної алеї, стояв дуб, справжній патріарх, одне з найвеличніших дерев, яке я будь-коли бачив.