Сліди на тротуарі
- Автор: Петльований Віталій
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Сліди на тротуарі». Краткое содержание книги:
Прогулянка на базар з гардеробницею. Ще одна прогулянка. Тільки на третій день, у неділю, супутниця Волоського показала йому Тетяну.
Тетяна з базару поверталася не сама, і Волоський, дійшовши до самої її квартири на околиці, змушений був відкласти знайомство на інший раз. Але йому не щастило. Він прийшов до Тетяни рано-вранці і побачив, що двері її квартири на замку. Ніхто із сусідів не міг сказати, коли вона повернеться.
Не було її й на другий день. Волоський інтуїтивно відчув, що зникнення цієї жінки не випадкове.
За будинком Тетяни встановили нагляд. Волоський приїхав у Сталіно, і тут працівники карного розшуку познайомили його з телеграмою, одержаною від майора Дмитрука. Два дні тому в одному з районних центрів Черкаської області пограбовано місцевий універмаг. Спосіб проникнення в магазин такий, як і раніш: у кам'яній стіні зроблено отвір циркулярною пилкою. Висловлювалося припущення, що це справа рук тих самих злочинців, які пограбували магазин Київтекстильторгу.
Тетяна! Її виїзд із Макіївки збігається з «операцією» в Черкаській області. Про це Волоський повідомив Дмитрука, а сам знову виїхав у Макіївку.
Момент повернення Тетяни був точно зафіксований. Вона прийшла додому об одинадцятій годині ранку, нічого не принесла.
Волоський і працівник місцевої міліції зайшли до Тетяни. Пересвідчившись, хто вони, Тетяна вже не могла приховати свого переляку.
— Де я була? Скажу все, як на сповіді. Коли вже прийшли до мене, то, мабуть, знаєте і Токаря.
— Звичайно, знаємо, — підтвердив Волоський. — Нас тільки цікавить, де він тепер.
Жінка перехопила погляд Волоського, яким він оглядав кімнату.
— Ні, ні, у мене його нема. Боже спаси.
— Хіба він не приїхав разом з вами?
— Не захотів. Ніби відчував нещастя, — призналася жінка.
І вона назвала невелику станцію, де вночі попрощалася з Токарем.
— А ще хто був із ним?
— Та Костя ж. Воробйов. Вони завжди разом мандрують. Через того проклятого Костю і мій дома не сидить.
— Токар — ваш чоловік?
— Майже. Ми з ним давно… Оце побратися збирались.
Тетяна розповіла все, що знала, досить одверто. Виявилося, що її викликали в Черкаську область. Три дні чекала на вказаній Токарем у телеграмі квартирі. І таки дочекалася.
— Ну, зустрілися ви? Помилувалися одне одним, а далі? Які доручення вам дав наречений?
— Ніяких доручень. Ми побачилися, поговорили про свої справи…
— А речей ніяких Токар не передав?
Вона спідлоба глянула на нього.
— Нічого не передавав.
Хоч Волоський добре знав, що Тетяна з собою нічого не принесла, все ж, порадившись з оперуповноваженим місцевої міліції, вирішили зробити трус.
Серед документів, які Тетяна тримала при собі, було знайдено маленький папірець з адресою: Кривий Ріг, вулиця Зелена…
На іншому клаптику паперу знайшли свіжі записи руху поїздів і при перевірці встановили, що це поїзди, які йдуть у бік Кривого Рога.
— Вам доведеться розповісти, чого ви зібралися у Кривий Ріг.
— Нікуди я не збиралася, — відповіла жінка, і губи її затремтіли.
— Що ж, тоді ми разом поїдемо у Кривий Ріг на Зелену. Але знайте, провина ваша буде значно меншою, якщо ви самі у всьому признаєтеся.
Вона рішуче похитала головою.
— Нічого не знаю. То не мої знайомі…
— А чиї?
— Пройдисвіта того, Кості. Бодай він і другу ногу зламав…
— А навіщо адресу дали вам?
— Та речі ж його забрати.
— А вас знають на Зеленій?
— Звідки? Повинна була сказати, що я від Кості. От і все…
Наречену Токаря довелося тимчасово ізолювати. Після деяких консультацій Волоський поїхав у Кривий Ріг.
Вулиця Зелена. Маленький флігель у глибині двору. Високий чолов'яга у вишитій сорочці відчинив двері. Гість сказав йому:
— Я від Кості. Ви самі дома?
— Заходьте. Сам.
Кімнату освітлює маленьке віконечко, і тому важко визначити настрій господаря: радий він чи не радий посланцеві Кості Воробйова.
Гість скинув кепку, озирнувся. Він ніби хотів переконатися, що вони тут тільки вдвох.
— А де він сам? Чому не приїхав? — запитав хазяїн квартири.
Гість наблизився до нього і відповів стиха:
— Костя засипався… На станції, де здавали посилки.
Хазяїн захвилювався.
— Оце так!
— Я бачив Костю в останню хвилину. Він попросився у вбиральню, і там ми перекинулися кількома словами. Костя попередив: якщо речі не реалізовані, негайно відправити їх в інше місце. У вас може бути трус…
— Який він швидкий! Не реалізовані! Я тільки вчора одержав посилки, чорт би його взяв…