Сліди на тротуарі
- Автор: Петльований Віталій
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Сліди на тротуарі». Краткое содержание книги:
— Молодець, товаришу Волоський, — похвалив старшого лейтенанта начальник карного розшуку. — Значить, перед цим вони побували в Одесі й Ростові?
Підполковник відсунув шухляду стола і дістав звідти шматок газети.
— Як бачите, тут ні назви, ні місця, де газета виходить. Але випадково зберігся видавничий помер, і мені пощастило встановити, що це обривок з газети «Молот». Така газета виходить тільки в Ростові на Дону. Ваша згадка про Ростов дуже, виходить, слушна.
Майор Дмитрук заздрісно і разом з тим з повагою подивився на свого молодшого колегу. Вичитане старшим лейтенантом в оперативній хроніці, а також обривок газети «Молот» було переконливим доказом того, що і в Ростові на Дону, і тут, у Києві, діяла та сама зграя.
А підполковник передав старшому лейтенантові Волоському ще один зовсім маленький папірець. Чорнильним олівцем на ньому була написана адреса:
«Тула, вулиця Чернишевського. Комов».
— Знайшли в маленькій кишеньці штанів… Комова треба буде відшукати… Як ви думаєте?
Волоський кивнув: треба.
Якусь хвилину підполковник пильно дивився на майора і старшого лейтенанта.
— Хто з вас береться розплутати цю справу?
Майор Дмитрук обмінявся поглядом із старшим лейтенантом, і обидва вони промовчали. Це мовчання було настільки красномовним, що підполковник зрозумів їх відразу.
— От і добре. Ви обидва готові. Обидва й працюватимете. Вам, старший лейтенанте Волоський, треба негайно летіти в Тулу. З'ясуйте, хто такий Комов. Якщо існує Комов, повинен же він пам'ятати, кому з киян або з тих, що збиралися їхати в Київ, давав свою адресу. До речі, візьмете з собою фотокопію цього папірця. Може, здасться. — Потім підполковник звернувся до Дмитрука: — А ви попрацюєте в Києві. У магазині взято пальта, костюми, плащі. Доведеться побувати на київських базарах, у комісійних магазинах. Хоч і не віриться, щоб вони насмілилися реалізувати крадене на місці, а втім, всяке буває. Зацікавтесь поштою…
Тула. Велика нова вулиця. Ось і будинок, де повинен бути Комов. Молода жінка привітно зустрічає Волоського.
— Вам брат потрібен? Заходьте, заходьте, будь ласка. Він на першій зміні. Через годину буде дома.
Волоський знайомиться ближче з сестрою Комова. Вона розповідає про себе, про свою роботу. Квартира належить їй, а брат поселився в неї лише півроку тому.
— А раніше де він жив? — цікавиться Волоський. Він чомусь не зміг таїтися перед цією тульською робітницею з відкритим чесним обличчям і відразу ж признався їй, де працює. Сказав, що розшукує Комова, до якого має справу.
Жінка трохи ніяковіє.
— Мій брат повернувся з місця ув'язнення, де він відбував строк. Три роки сидів. Побив товариша сп'яну, так за те…
Жінка розповідала про брата із зворушливою теплотою. Вона була переконана, що тепер він ніколи в житті не дозволить собі ніяких хуліганських вихваток.
— Брат працює там, де працював і раніше?
— Звичайно, його в цеху добре знають і охоче взяли.
Довелося Волоському чекати. Нарешті, прийшов Комов. Познайомилися.
— А навіщо я вам? Відбув кару, а тепер живу так, як і всі, — незадоволено дивився на Волоського Комов.
Старший лейтенант заспокоїв Комова. Йому хотілося вірити, що ця людина випадково зробила злочин і тепер кається — чесною працею, всією своєю поведінкою спокутує провину.
— От що, Комов. Ми розслідуємо одну справу і випадково зіткнулися з тими, хто відбував покарання разом з вами. Чи не пригадаєте, кому і за яких обставин ви давали свою тульську адресу?
Комов замислився.
— Сам не знаю. За три роки з багатьма знайомився.
— Але адресу ви, очевидно, давали вже тоді, коли збиралися на волю? — допомагав йому старший лейтенант Волоський.
— Не пригадую, — морщив чоло Комов. — Здається, нікому не давав.
Старший лейтенант витяг фотокопію папірця, переданого йому начальником розшуку.
— Ось, дивіться. Чорним по білому написано: «Тула, вулиця Чернишевського», і далі, бачите, ваше прізвище.
Сестра подивилася на папірець.
— Це твій почерк, — сказала вона братові.
Той кивнув головою.
— Так. Почерк мій. І все ж я ніяк не можу пригадати. Для кого це я записував адресу?..
Він кілька хвилин сидів у задумі.
— Спробуйте уявити собі день від'їзду, — допомагав йому старший лейтенант Волоський. — Ви збираєтеся на волю, і знайомі просять вас дати на всякий випадок адресу. Коли це було?