Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
Колона капітана Бедфорда повільно виповзала з лісу на дорогу. Важко брели солдати. Колеса хлюпали по рідкій грязюці.
З-під шатра одного воза висунулась дівоча голова, прикрита білим узорчатим сарі. Лела уважно оглянула узлісся, дорогу, селянські хатини. В селищі було тихо, ніде не куріло, в щілинах вікон темно й порожньо. Мабуть, і тут селяни залишили село. Де ж круглий ставок, про який говорив Чандра-Сінг?
Ось він, посеред села, і великий будинок біля самого ставка. У Лели закалатало серце: їй здалося, ніби чиясь голова майнула у вузькому прорізі вікна.
Передня частина колони вже пройшла половину села. Капітан Бедфорд ішов пішки, розмовляючи з Джоном Блснтом.
Ось вони порівнялися з великим будинком серед села. Біля огорожі сидів чоловік.
Чоловік був такий примітний, що капітан мимоволі зупинився.
Він сидів, пригнувшись і схрестивши ноги, на облізлій леопардовій шкурі. Лоб його і щоки були розписані червоними і чорними смугами. Він був майже голий, тільки стегна прикриті клаптем чорної тканини. Голова і все його тіло були, обсипані попелом. Худі плечі чоловіка тряслись під попелом, він повільно перебирав руками чорні чотки, тихо похитувався і дивився в землю, наче не помічав ні солдатів, ні гармат, ні офіцерів, які зупинилися перед ним.
— Гляньте, Блент! — сказав Бедфорд. — Це йог.
Блент знизав плечима.
— Фокусник, чи що?
— О ні, — святий філософ, що відмовився од усього земного, одягнена у попіл людина, що пізнала божество. Я багато таких бачив у Бомбеї, любий Блент. йоги по двадцять-тридцять годин підряд можуть сидіти отак, перебираючи чотки й міркуючи, без їжі, без сну. Ви можете колоти йога шпильками, пекти йому ступні, — він нічого не відчує.
— Я торкнув би шкуру цього філософа штиком, — жовчно перебив капітана Блент. — Хочу побачити, як він це відчує…
Лейтенант не договорив. Індієць пригнувся, швидко сунув руку під леопардову шкуру й вихопив з-під неї пістолет.
— Ба-бах!.. — в ту ж секунду розрядив він пістолет у Блента, і лейтенант упав з простреленою головою.
— Е-е-ен! Д-е-е-ен! Д-е-е-ен! — протяжний крик індійців полинув над селом.
Усе ожило, застукотіло, зашуміло. Над плоскими покрівлями виросли людські голови, оглушливо затріщали постріли. «Засада!..» В голові колони почалась паніка.
Капітан Бедфорд здалеку бачив, як перша гарматна упряжка зупинилась, як його люди заметушились і розбіглися у різні боки.
— Назад!.. До гармат!.. — кричав капітан; його ніхто не слухав. Решта гармат продовжувала по інерції викочуватися з лісу на дорогу. — Назад! — кричав капітан. Він бачив, як попереду погонич щосили ударив слона залізним гостряком у потилицю, як через секунду поранений слон метнувся поміж хатинами, підкидаючи свою тяжку упряжку. Ноші, в яких несли Дженні, раптом здригнулись і впали, накренившись, полотняні завіски залопотіли на вітрі, як паруси шхуни, що потрапила в шквал; носильники розбіглись в усі боки.
— Сюди! До мене! — кричав капітан, але його самого відтиснили убік. А за якусь мить капітан Бедфорд і сам уже біг геть від дороги, навскоси через поле.
Кулі свистіли над головою. Відстрілюватись не було часу.
— Он до того будинку, сер! — кричав капітанові ординарець Боб Робсон, який біг попереду. Боб показував Бедфордові на великий будинок з баштами і кам'яною огорожею, що стояв за рисовим полем.
На даху будинку товпилися люди. Вони дивилися на капітана Бедфорда й махали руками.
— А що коли і там вороги?
Та у Боба Робсона, здається, було правильне чуття. Подвійна брама гостинно розчинилась перед британським офіцером. Капітана Бедфорда довгими переходами провели у великий зал, вистелений килимами і подушками. В залі пахло ароматною смолою, плодами, солодким тютюновим димом. Сивий, зморщений раджа, у парчевій кофті, весь обвішаний янтарними чотками, низьким поклоном вітав капітана.
— Я все життя не мріяв про більше щастя, як служити моїй королеві та всім офіцерам-саїбам! — промовив раджа.
Він сплюнув бетелеву жуйку в золочену чашу.
— Весь мій дім і моя скарбниця в твоєму розпорядженні, саїб, — ще раз схилився раджа.
Він зробив знак слугам, і капітана Бедфорда повели довгими переходами, повз темні закутки, крізь сморід жаровень і цікаві погляди челяді, у віддалену палацову прибудову. Чоловік вісім англійців сиділи у кімнаті, з них троє в офіцерських мундирах. Двері за капітаном відразу зачинили, і два озброєні чокедари[13] виструнчились обабіч дверей.
Капітан Бедфорд сів на низький диван і спробував отямитись.
13
Чокедар — вартовий при дворі раджі.