Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
— Все пам'ятаю, — відповів перший голос. — Людей по будинках Ранпура розставиш ти, Лалл-Сінг. Чандра-Сінг сам поведе колону до переправи.
— Ти залишишся тут?
— Так, до ранку. З цього храму добре видно дорогу.
Лела почула, як хтось обережно вповз до неї в кам'яне заглиблення під статуєю богині.
Дівчинка завмерла. Вона спробувала на руках підтягнутися глибше, але рухатися не було куди.
В тиші вона ясно чула чиєсь близьке дихання. Людина сиділа поруч, майже впритул до неї.
Людина мовчала. Хто це був: друг? ворог?
Так вони сиділи довго-довго. Лела боялась дихати, боялась поворухнути затерплою ногою. В щілину вона бачила, що небо ледь посіріло, слабке світло розлилось над лісом. І тут, в передсвітанковому мовчанні лісу, Лела чітко розрізнила якісь звуки.
Сердите рикання віддалік, заглушений стрибок великого тіла, тиша і знову стрибок…
Злякано просвистів птах. Усе завмерло в лісі. Це тигр ішов на водопій перед сходом сонця.
Лела сиділа тихо, боячись поворухнутись.
— Тигр іде на водопій! — сама того не помічаючи, прошепотіла вона.
И одразу ж голос поруч відповів:
— Мисливець чекає в кущах!
— Хто тут?
— Мисливець, — відповів голос.
— Той самий, до якого мене послав Чандра-Сінг?
— Мабуть, той самий. А ти хто, хлопчик чи жінка? — спитав трохи здивовано голос.
— Сонце зійде, побачиш, — сказала Лела.
— Хто ж ти, скажи, — наполягав чоловік.
— Я Лела, дочка Батми, — відповіла дівчина.
Чоловік відповів не зразу, ніби від хвилювання йому раптом перехопило подих.
— Звідки ти родом, Лело? — спитав він.
— Із Раджпутани.
— Твою матір звали Батма-Севані?
— Так. А ти хіба знав її?
Знову мовчанка, немов чоловік не міг побороти хвилювання.
— Покажись мені, — через хвилину сказав голос.
Чоловік притягнув Лелу до смужки світла, що падало з щілини, і довго з жадібною увагою вдивлявся в її обличчя Лела бачила в сутіні його довге сивувате волосся, бачила, як поблискують його очі і цей дивний спотворений рот…
— Хто ти? — злякано спитала Лела.
Чоловік не відповідав.
— Тебе послав до мене Чандра-Сінг?
І тут Лела згадала про заліплену воском паличку.
— Лист!.. Він залишився під деревом. Пробач мені. Я не винна! Це худий саїб! — збентежено промовила Лела.
— Лист від Чандра-Сінга? Та він сам устигне сюди раніше за свій лист! Я скоро побачу його, дитинко!
І чоловік на руках підтягнувся до щілини.
— Ти повернешся? — запитала Лела.
— Так, — сказав він, — повернусь! Не бійся нічого!
Лела несподівано відчула теплоту в цьому суворому незнайомому голосі.
— Жди мене, Лело! — повторив чоловік. — Я скоро прийду.
Він нечутно виповз із тіла богині.
Лела лежала, скрутившись клубочком. Високо піднялось сонце, розпекло кам'яну спину богині. Потім знову стало прохолодно. Так минув день.
Чоловік не приходив. «Невже доведеться просидіти тут ще одну ніч?» — з тривогою подумала Лела.
Надвечір порив вітру пролинув лісом. Зашуміло гілля дерев, шумів увесь ліс. Потоки води ринули на покрівлю храму.
«Дощі почались», — подумала Лела. Час минав. Чоловік не приходив. Відчай охоплював дівчинку.
Дощ лив і лив, струмки довго ще шуміли по лісу. Потім стало тихо.
Лела почала вже дрімати. І тут якийсь дивний далекий звук розбудив її. Наче вся земля гуділа від чогось важкого, що наближалось рівномірно і грізно…
Це гарматна колона капітана Бедфорда посувалась лісом до річки, до місця переправи, яке показав водонос.
Колона повільно викочувалася на галявину. Лела розрізнила окремі голоси.
— Ось і храм!.. Виходить, водонос не брехав, сер, усе вірно, — промовив чийсь молодий голос.
Це Боб Робсон розмовляв з капітаном.
«Саїби!» — Лела заповзла глибше в кам'яне тіло богині і відразу почула близько коло себе кроки й молодий дзвінкий голос:
— А це що за чудисько, Боб?
— Богиня. Лице людське, а тіло коров'яче.
— Дивись, та вона, здається, всередині порожня!..
Англійський солдат постукав пальцями по спині кам'яної постаті, як по барабану. Другий солдат припав оком до отвору.
— Там хтось є, Боб!..
— Зажди, зажди, Тедді!.. Там і справді хтось сидить! Треба доповісти капітанові.
Капітан Бедфорд великими стрибками піднявся на дах храму. Солдати, слуги, носильники обступили кам'яну богиню.
— Взяти живцем! — наказав капітан. Лелу витягли за поділ спідниці й поставили перед капітаном.
— Дівчисько!
Лела оглянула незнайомі обличчя й здригнулась. Прямо перед нею в одязі водоноса стояв серед натовпу Чандра-Сінг. І одразу страх пройшов. Дівчина щільніше закуталася хусткою.