Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
Майстер сів. Голова Президії переконався, що більше ніхто не бажає висловитися, зробив непомітний порух рукою, і підвищення, на якому знаходилася Президія, огорнулося непроглядною сірою завісою.
Доки Президія обговорювала справу Ірене й вирішувала щодо вироку, викладачі у залі теж активно перешіптувалися.
— Може, ще й не все втрачено, — промовила Аделіна Лікофрон. — Схоже, що її зізнання може зіграти їй на руку.
— Не тіште себе ілюзіями. Звичайно, це може трохи пом’якшити вирок, але не більше, — відказав Евагор. — Захищати її буде лише майстер Теїр, та й то не надто активно. А нейтральну позицію займатиме лише гранд-майстер Планкетт.
На підтвердження слів майстра Евагора Елітіса завіса зникла і лорд Планкетт оголосив:
— Президія іменем Безмовного Арбітра постановила: підсудну визнати винною у скоєному і, з врахуванням пом’якшуючих обставин, засудити, на її вибір, або до ув’язнення в острозі Тридонус терміном на десять років або до дечаризації. Рішення підсудна має прийняти негайно.
Залом прокотився задоволений гул. Схоже, багато хто й справді боявся, що Ірене виправдають.
Магістерка Ірене стояла бліда, як полотно. Очікування її рішення у повній тиші і під пильним поглядом голови тривало кілька хвилин. Нарешті вона ледь чутно промовила:
— Дечаризація.
Вражений був навіть голова Президії. У повній тиші він повільно промовив:
— Ми приймаємо ваше рішення. Дечаризація буде проведена через тиждень. Опісля ви зможете як залишитися в Академії, так і покинути її назавжди. Прошу охоронців відвести магістерку Урегус до приготованої їй камери, де вона пробуде до виконання вироку.
Два служники й майстер з військового відділення вивели Ірене з кімнати. Тільки після цього у залі розпочалося перешіптування. Обговорював те, що сталося, навіть склад Президії. Гран-майстер не звертав на це уваги, бо подія справді була неординарна, він задумливо гортав папери. Вигляд у всіх був стурбований, лише майстер Йон Ауст Мейсон виглядав задоволеним.
— Що вона зробила? Вона що, зовсім здуріла? — вражено сказала Евагору Аделіна Лікофрон.
— Для нашого плану це не має значення, — відказав той, але якось невпевнено.
— За останні сімдесят років подібного в Академії не траплялося! Це стане відомо на всю Еру! Це ж сором!
— Це з викладачами не траплялось… І не думаю, що трапиться.
— Я б і на п’ятдесят років відправилася в Тридонус, аби тільки не це… навіть страшно вимовляти.
— Вірогідно, у Ірене є причини боятися Тридонуса.
— Ну, знаєте… Краще вже смерть, аніж це. Якщо вирок виконають, то вона ж стане… взагалі незрозуміло ким.
— Вона залишиться людиною, — м’яко відказав Евагор.
— Так, але ж без чар! Навіть без природного захисту! Вона буде нездатна захистися від будь-кого і будь-чого! Нездатна ні до якої діяльності… Це ж страшно.
Евагор задумливо і хмуро мовчав.
— Досить вже, — нарешті сердито буркнув голова Синедріону. — Необхідно переходити до наступних нагальних справ. — Всі змовкли, і він продовжив: — Дату учнівського балу, включно з фіналом турніру з Гри та конкурсом краси, пропонується призначити на 20й день зими, тобто через два тижні, у неділю. Є заперечення? Приймається одноголосно. Тепер розглянемо ситуацію з Адатах ніа Тіамах. Прошу надати слово Марії Урсулі Тарту.
На невелику трибуну перед президією вийшла висока й струнка жінка, ще молода, але вже з сивим волоссям і вкрай стомленим обличчям.
— Ада — це прийомна донька наша з Діором Тарту. У віці п’яти років, вже після нашого в Академію у якості послів Межиріччя прибуття, вона не зовсім людиною виявилася… Прямо кажучи, вона від народження вампіркою була.
— Як заливає, — іронічно відмітила Аделіна. — Ріднесенька ж її дочка. За милю ж видно, що їхня сімейка вся така, представники одного з найдревніших Домів, а нині мало не очільники нашого академічного Дому Ніах.
— Якийсь час ми це приховувати намагалися, на якесь вирішення проблеми сподіваючись.
— Сподіваючись, що вона таки стане повноцінною вампіркою, — знову усміхнулася Аделіна, та, помітивши короткий погляд у свій бік Марії Тарту, вмить набрала серйозного вигляду.