Острів Дума
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-140-019-0
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Острів Дума». Краткое содержание книги:
Розповідав репортерам, що його клієнт психічно хворий і мусить бути визнаним невинним на підставі неосудності.
Він повідав, що містер Браун давній наркоман, звиклий до порно сексуально нестриманий тип і шизофренік. Він поки що не розводився про його палку любов до морозива і збірок хітів типу «Ось це я називаю справжньою музикою»[228], але ж список присяжних поки що не сформовано. Окрім мікрофонів 6-го каналу, я побачив там логотипи NBC, CBS, ABC, Fox та CNN. Тіна Гарібальді не змогла б прикувати до себе такої уваги, якби перемогла у конкурсі на грамотність серед школярів чи в науковій олімпіаді, навіть якби врятувала домашнього собаку з розбурханої річки, але варто було її зґвалтувати і вбити, як вона стала національною знаменитістю. Дівчинко. Всі тепер знають, що твій вбивця сховав твої трусики у себе в шухлядці.
— Насправді ним керували його згубні звички, — казав адвокат. — Мати й обидва його вітчими були наркоманами. Дитинство в нього було жахливим, його систематично били, з нього сексуально знущалися. Він лежав у закладах для психічно хворих. У нього душевна дружина, але вона розумово нерозвинена. Інакше б він не шукав чогось на вулиці.
Він обернувся до камер.
— Це злочин не Джорджа Брауна, це злочин Сарасоти. Я всім своїм серцем співчуваю Гарібальді, я ридаю по Гарібальді. — Тут він підняв своє без сліду сліз лице до камер, ніби намагаючись це якось довести. — Але навіть якщо Джорджа Брауна позбавити життя у Старку[229], це не поверне назад Тіну Гарібальді, не полагодить дефектну систему, яка погнала цього дефектного чоловіка на вулицю без нагляду. Отака моя заява, дякую вам за увагу, а зараз, прошу мене вибачити...
Він пішов геть, ігноруючи викрики й запитання, і все було б нічого — принаймні все могло піти інакше — аби я вимкнув телевізор чи одразу перемкнувся на інший канал. Але я цього не зробив. І побачив ведучого, котрий в студії 6-го каналу сказав:
— Роял Бонньєр, бойовий юрист, котрий виграв півдюжини, як вважалося, безвиграшних справ публічного розголосу, заявив, що він доклав би всіх зусиль до вилучення зі справи відеозапису, зробленого камерами спостереження торгівельного центру.
І знову почалося те прокляття. Дитина з рюкзаком за плечима йде справа наліво. Від пандусу з’являється Браун і бере її за зап’ястя. Вона дивиться вгору на нього і видно щось питає. І тут така сверблячка охопила мені відсутню руку, ніби там згори вниз комашилися бджоли.
Я скрикнув — від здивування й муки — і впав на підлогу, збивши долі на килим і дистанційний пульт, і тарелю з сандвічем. Я дряпав собі кінцівку, якої не існувало. Чи ту, до якої я не міг дістати. Ніби осторонь я чув свої благання: прошу, припиніть. Та, я вже знав, що існує єдиний спосіб припинити це страждання. Підвівся на коліна й почовгав до сходів, усвідомивши, що одним коліном розтрощив пульт, який перед знищенням встиг перемкнути телевізор на інший канал «Кантрі М’юзік Телевіжн». Там Алан Джексон співав про вбивство в Музичному ряду[230]. Піднімаючись сходами, я двічі намагався вхопитися за поруччя правою рукою. І на мить я відчував виск спітнілої долоні по дереву, перш ніж мана миналася.
Якось я дістався верху і здерся на рівні ноги. Передпліччям ввімкнуй усе світло і, хитаючись, побіг недолугим підтюпцем до мольберту. На ньому стояла незавершена «Дівчина і Корабель». Не вагаючись, я пожбурив картину вбік, а на її місце вверг свіжий підрамник. Я дихав короткими гарячими схлипами. Піт скапував мені з волосся. Я схопив шматину для витирання фарби і плюхнув її собі на плече, так я колись вішав собі салфетки для витирання відрижки у моїх манюніх донечок. Устромив у зуби пензля, іншого примостив за вухом, хотів взяти третій, та вхопив натомість олівець. Щойно я почав робити начерк, як дике свербіння в руці почало вщухати. Близько півночі картина була завершена і свербіння упокоїлося. Але ця картина не була просто картиною, це була Картина, і вона була гарна, якщо я маю право так сказати. А я мав. Дійсно, що за талановитий сучий син. На ній Цукерка Браун вчепився у зап’ястя Тіні Гарібальді. На ній Тіна дивилася на нього своїми темними очима, жахливими у їх невинності. Я так ідеально вхопив її погляд, що аби її батьки побачили завершений продукт, вони тут же позбавили себе життів. Але її батькам ніколи не світило побачити цю картину.
Саме цю — ніколи.
Мій малюнок був майже точною копією фотографії, котру після 15 лютого принаймні раз надрукували майже всі флоридські газети, а також більшість газет Сполучених Штатів. Існувала лише одна серйозна різниця. Я певен, що Даріо Наннуцці назвав би це фірмовим штрихом — Едгар Фрімантл, американський примітивіст, легко розрубує кліше, намагаючись переосмислити Цукерку й Тіну, їхню зустріч, сплановану у пеклі, — але Наннуцці теж ніколи не побачить цієї картини.
Я встромив пензлі назад до майонезних слоїків. Я був завацяний фарбою по лікті (і вся ліва половина обличчя була у фарбі), та найменше я переймався тим, щоб одчищатися.
Занадто голодним я себе почував.
Я мав гамбургера, але замороженого. В морозильнику також лежав шмат смаженої свинини, купленої Джеком минулого тижня у «Мортона»[231]. Залишки улюбленої ковбаси я згодував собі на вечерю. Хоча ще залишалася запечатана коробка пластівців Special К[232] з фруктами і йогуртом. Я почав насипати їх до тарілки, але в такому стані зажерливості ця тарілка мені здалася не більшою за наперсток. Я її так різко відштовхнув убік, що долі полетіла хлібниця, дістав з полиці над плитою велику миску і висипав до неї всі пластівці з коробки. Залив півквартою молока, додав сім чи вісім ложок цукру, перемішав, довго не роздумуючи, долив ще молока. Я виїв все дочиста, відтак почвалав на ліжко, затримавшись тільки біля телевізора, щоб заткнути чергового міського ковбоя, страждальця. Впав поперек діжка на стьобане покривало і опинився віч-на-віч з Ребою, а мушлі під Великою Ружею собі мурмотіли.
— Що ти наробив? — спитала Реба. — Що ти цього разу наробив, бридкий дядько?
Я хотів відповісти — нічого, але заснув раніш, ніж вимовилося слово. Крім того — це була тільки моя справа.
— 12 —
Мене розбудив телефон. З другої спроби мені вдалося натиснути потрібну кнопку і вимовити щось схоже на хелло.
— Мучачо, прокидайся і приходь снідати! — заволав Ваєрмен. — Стейк з яйцями! Ми святкуємо! — він зробив паузу. — Ну, принаймні я святкую. Міс Істлейк знову в тумані.
— Що ми святку... — і раптом мені дійшло, що може бути лиш один привід, і я сів у ліжку, збивши Ребу на підлогу. — Тобі повернувся зір?
— Поки нема такого щастя, але новина все’дно гарна. Вся Сарасота її святкує. Цукерка Браун, аміго. Охоронці під час ранкової перевірки знайшли його у камері мертвим.
— І що вони кажуть? — почув я ніби здалеку власне запитання. — Самогубство?
— Не знаю, та яка різниця — самогубство чи природні причини — він зекономив штатові Флорида чимало грошей, а батьків дівчини вберіг від тортур судових засідань. Приходь, поплачемо разом, ну як?
— Дозволь мені лише одягнутися. Й помитися. — Я поглянув на свою заляпану фарбою різних кольорів ліву руку. — Я пізно ліг.
— Малював?
— Ні, трахав Памелу Андерсон.
— У тебе дивно обмежений світ фантазій, Едгаре. Я от трахав вночі Венеру Мілоську, і вона була з руками. Не змушуй мене довго на тебе чекати. Як ти ставишся до huevos?
— О, люблю омлет. Буду за півгодини.
228
Now That’s What I Call Music — заснована в Британії у 1983 р. серія компілятивних поп-альбомів; назва й логотип серії взяті з датського рекламного плакату м’ясопродуктів, на якому свиня слухає співи півника.
229
Starke — містечко, поряд з яким розташована центральна тюрма штату Флорида, де відбувається виконання смертних вироків.
230
Music Row — район у Нешвілі, штат Теннессі, де скупчено сотні фірм, які займаються виробництвом і промоцією кантрі, госпел та сучасної християнської музики; Alan Jackson (1958) — кантрі-зірка, у 2000 р. в дуеті з Джорджем Стрейтом популяризував пісню гурту «Larry Cordle & Lonesome Standard Time», де різко критикується ухил кантрі-компаній до поп-музики.
231
Morton’s — заснована у 1978 р. в Чикаго мережа м’ясних ресторанів покриває тепер всі штати.
232
Продукція заснованої у 1906 р. компанії Kellogg’s of Battle Greek, яка розробила різноманітні види пластівців, крекерів та інших наїдків на основі старих вегетаріанських дієт, що їх додержувались адвентисти сьомого дня.