Схід
- Автор: Стасюк Анджей
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-169-0
- Переводчик: Тарас Прохасько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Схід». Краткое содержание книги:
Роман Анджея Стасюка — попри те, що його можна назвати географічним, історичним, археологічним, репортажним — це передовсім роман-детектив. Велика і велична, проста і багатопластова, відверта і вишукана оповідь про пошук Сходу, пошук його тіні і його джерел. У найвищих горах світу, у найдавнішому Китаї, у Монголії, яка мало змінилася від часів Чингізхана, у проклятій Росії, у Бещадах, Підляшші і Варшаві. А насамперед — у власному і дитинстві, у пам яті дідів і батьків, у самому собі…
Це ще була Монголія, але вже Внутрішня. Ще Гобі. Вранці ми виїхали з Ерен-Хото. Автобус був старий, а небо захмарене. Дощ іноді падав у цій пустелі. Вона була тією ж, але цілком інакшою. Китайці позбавили її краси. Доки сягало око, стояли вітряки, що виробляють струм. Я бачив їх сотні, а були, мабуть, тисячі. З обох сторін шосе, яке було таке ж порожнє, як пустеля. Вони стояли у краєвиді, який не змінювався тисячі років. Пастухи не змінюють ландшафту. Трава відростає. Залишаються тільки кості тварин. А вони понаставляли у цьому предвічному навіть не сучасне, а щось таке, що відразу і цілковито належить майбутньому. Вітер з Гобі обертав тисячі турбін. Лягаючи спати на монгольському боці, я ночами прислухався, як розганяється повітря, і уявляв собі, що це найдикіший і найвільніший вітер світу. А вже тут він потрапляв у неволю. Його запрягли, щоб підганяти цю країну. Щоб її розбудовувати. Щоб видобувати її з глибин землі і перетворювати на форми, яких світ не бачив, і вкривати тими формами неймовірні поверхні. П’ятдесят чотири відсотки світового споживання цементу щось таки значать. І тридцять відсотків світового споживання сталі теж. І двадцять три — енергії. Ця енергія бралася звідси. З безлюдних пустель і з нубійського вітру, в якого відібрали свободу.
Обабіч шосе стояли динозаври. Один майже на узбіччі, інші далі і зовсім далеко, немов щойно виринули із-за горизонту. На рудій землі, порослій твердим бадиллям. Переважно поодинці, але часом парами, щоб якось проіснувати впродовж тих сотень тисяч років. Протоцератопси, трицератопси, чанчуньзаври, фусунозаври, монголозаври, гобізаври і гобітитани. Лише вони і турбіни, і безлюддя, яке тягнеться тисячі кілометрів на захід аж до Такла-Макану і Таримської западини, з ядерним полігоном десь у тих краях. Прадавні тварини були зроблені з того самого, що всюди, з якоїсь дешевої цементної суміші і дроту. З окрушин тих відсоткових обрахунків життя. Вони вже трохи лущилися і облазили. Своєю печальною буквальністю нагадували радянські монументи, які нищаться серед молдавських полів. Хоча тут вони виринули із земної безодні, з праісторії, з прабатьківщини і дивилися на поодинокі автомобілі. Над ними віяв вітер, початки якого сягали зародження світу. Дивним і тривожним був цей пейзаж. Містив у собі найдавніше минуле і неймовірне майбутнє. Майбутнє було з кособокого бетону, майбутнє своїми комашиними монстрами вітряків навіки знищило пейзаж, який легко поглинав сліди кочівників і цілі каравани верблюдів до Урги з пресованим чаєм і шовком.