Володар драконів

— Пригніться! — шепнув Лунг до Сірчаної шкурки і Бена. — Пригніться нижче за моїми зубцями!

Сірчана шкурка негайно послухалася, а Бен продовжував сидіти з роззявленим ротом, витріщившись на змія. Він був такий гарний, такий казково прекрасний! Цієї безмісячної ночі, коли, освітлені лише сяйвом зірок, мільйони його лусочок все одно палахкотіли так, немов кожна спіймала в себе веселку. Змій помітив здивування Бена і подивився на нього згори з глузливою посмішкою. Хлопчик був завбільшки за тремтливий кінчик його язика.

— Та сховай ти нарешті голову, — засичала Сірчана шкурка. — Чи ти хочеш, щоб він її тобі відкусив?

Але Бен її не послухався. Він відчував, як Лунг напружує кожен свій м’яз, немов готуючись до сутички.

— Нам нічого не треба у твоєму царстві, змію, — голосно промовив дракон, і голос його звучав як тоді, коли він на старій фабриці врятував Бена від людей. — Мета нашої подорожі лежить далеко за морем.

Тіло морського змія здригнулося. Відітхнувши, Бен із полегшенням зрозумів, що той сміється.

— Ось воно як, за морем? — просичав змій. — Ну, наскільки я знаю вашу вогнедишну породу, тобі потрібен місяць, щоб піднятися в повітря, тому доведеться тобі погостювати у мене, поки він знову не з’явиться. Але ти не бійся. Я опинився тут із цікавості, тільки через невгамовну свою цікавість. Я хотів дізнатися, чому від самого заходу сонця в мене так свербить луска, яка вже більше сотні років не свербіла. Одна казкова істота притягує іншу, ти напевно чув про це правило?

— Воно мене вже трохи втомило, — відповів Лунг, але Бен відчув, як поступово розслабляються його м’язи.

— Втомило? — Змій похитав із боку в бік струнким тілом. — Але ж виключно завдяки цьому правилу чорний місяць не втопив тебе і твоїх друзів, — змій опустив свою гостру морду на рівень голови Лунга. — То звідки ти летиш? І куди саме? Таких, як ти, я не бачив від того дня, як твоїм срібним родичам не дали тут скупатися і вони зникли з мого царства.

Лунг випростався.

— Тобі відома ця історія? — запитав він. Змій посміхнувся і випростав у хвилях своє довжелезне тіло:

— Ну звичайно. Я навіть був при цьому присутній.

— Ти був при цьому присутній? — Лунг відступив на крок. Із його грудей вихопилось гарчання. — То це ти був тим морським чудовиськом! Це ти їх прогнав!

Сірчана шкурка перелякано обхопила руками Бена.

— Ні, тільки не це! — простогнала вона. — Стережись, зараз він усіх нас ізжере!

Але змій лише глузливо подивився згори вниз на Лунга.

— Я? Що за дурня! Я ганяю лише кораблі. Це був дракон. Такий самий дракон, як ти, тільки набагато, набагато більший і панцир у нього був із золотої луски.

Лунг недовірливо дивився на нього. Змій кивнув:

— Очі у нього були червоні, як вмираючий місяць, і в них палали жадібність і жага до вбивства, — сумний спогад зігнав посмішку з гострої морди змія.