Щиголь

— Я радий, що він був не сам, — сказав Гобі. — Йому було б дуже тяжко.

Він затис перстень у руці, підніс кулак до рота й подивився на мене.

— О Господи. Та ти ж зовсім малюк, — сказав він.

Я ніяково всміхнувся, не знаючи, як мені на це відповісти.

— Пробач, — сказав він більш діловим тоном, певно, бажаючи мене підбадьорити. — Розумієш, я знаю, як йому було зле, я бачив його тіло. — Він, здавалося, шукав потрібні слова. — Перш ніж вони тебе туди кличуть, вони підчищають їх, як можуть, і застерігають, що видовище буде не з приємних. Ви й самі це розумієте, звичайно ж, але не можете підготувати себе до чогось подібного. Кілька років тому нашій крамниці дісталася ціла добірка фотографій Метью Бреді[27] — сцени з Громадянської війни, такі жахливі, що нам було дуже нелегко продати їх.

Я не сказав нічого. Я не мав звички втручатися в розмову дорослих, крім «так» або «ні», коли на мене тиснули, та все одно я був приголомшений. Упізнати тіло моєї матері викликали її друга Марка, який був лікарем, але ніхто мені про це багато не розповідав.

— Пам’ятаю, якось я читав оповідання про солдата, це було, здається, в битві під Шайло[28]. — Він звертався до мене, але не приділяв усієї своєї уваги мені. — Чи то під Ґеттісберґом? Солдат там так збожеволів від шоку, що почав ховати на полі битви птахів і білок. Під час перехресного вогню гинуло також багато малих звірят. Безліч крихітних могилок.

— Під Шайло за два дні загинуло двадцять чотири тисячі людей, — вихопилося в мене.

Його погляд тривожно зупинився на мені.

— П’ятдесят тисяч полягли під Ґеттісберґом. Це стало результатом застосування нової зброї. Куль Міньє та магазинних гвинтівок. Тому там і поклали стільки трупів. У нас в Америці була окопна війна ще до Першої світової. Більшість людей про це не знають.

Я бачив, що він не певний, як зреагувати на мої слова.

— Ти цікавишся Громадянською війною? — запитав він після тривалої паузи.

— Можна сказати й так, — різко відповів я.

Я знав багато про польову артилерію федеральної армії, бо писав на цю тему роботу, так напхавши її технічними подробицями й фактами, що вчитель наказав мені переписати її, і я також знав про фотографії вбитих під Антіетамом, які зробив Бреді: я бачив ці фото в Інтернеті, знімки хлопців, залитих кров’ю під носом і біля рота.

— Ми з класом шість тижнів вивчали добу Лінкольна.

— Бреді мав фотостудію недалеко звідси. Ти коли-небудь її бачив?

— Ні.

У мені мало не виникла якась думка, щось істотне й невисловлюване, пов’язане зі згадкою про тих солдатів із блідими обличчями. Але думка відразу й зникла, лишився тільки образ: мертві розкарячені хлопці, що дивляться в небо.

Мовчанка, яка запала, була нестерпно болісною. Схоже, жоден із нас не знав, що говорити далі. Зрештою Гобі переклав ногу на ногу.

— Я хочу сказати, пробач мені, що я тобі про це нагадую, — сказав він, затинаючись.