25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Цікаво, що під час голодування 1943 року життя Ґанді опосередковано врятував Сталін. На Тегеранській конференції Сталін поцікавився в Черчілля причинами його поганого настрою. Той повідомив, що Ґанді голодує у в’язниці вже тривалий час, і лікарі очікують, що він з дня на день може померти. А це викличе непередбачувані наслідки в Індії. Тоді Сталін порадив Черчіллю підмішувати до пиття в’язня глюкозу. Ґанді про це, звичайно, не знав, але витримав ще понад 10 днів голодування, доки англійці не пішли на поступки.
He-співпраця, за Ґанді, полягає у:
— відмові від почесних титулів та орденів,
— відмові від урядової платні,
— бойкоті урядових судів, коли позивачі та відповідачі вдаються до третейського суду,
— бойкоті державних шкіл та вищих навчальних закладів,
— бойкоті законодавчих зборів, тобто відмові голосувати та висувати свої кандидатури на виборах,
— відмові працювати в міністерствах та департаментах,
— бойкоті армії та поліції,
— бойкоті всіх англійських банків, страхових товариств тощо.
Різниця між громадянською непокорою та не-співпрацею полягає в тому, що непокора, на відміну від попередньої форми, передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад — Соляний марш до моря 1930 року, коли Ґанді і сотні тисяч його послідовників публічно порушили закон про державну монополію на продаж солі.
І, нарешті, останньою формою опору є створення паралельних органів урядування — альтернативних державним.
Три десятиріччя, проведені Ґанді на батьківщині після повернення з Південної Африки, — це суцільна історія різних форм сатьяґрахи. У цій боротьбі були «припливи» й «відпливи», але авторитет Ґанді, кількість його прибічників постійно зростали. Зрештою, в середині 40-х років минулого століття британці зрозуміли, що їм таки доведеться надати Індії незалежність. Це означало, по суті, крах не лише найбільшої в історії людства імперії — Британської, а й усієї колоніальної системи.
У серпні 1942 року, коли виникла реальна загроза окупації Індії японськими мілітаристами, очолюваний Ґанді Індійський національний конгрес ухвалив резолюцію, яка отримала назву «Геть з Індії!» — Ґанді вимагав негайного надання незалежності як необхідної умови захисту Індії від японської агресії. Британці кинули Махатму та тисячі його послідовників до в’язниць. Проте вже 15 березня 1946 року британський прем’єр-лейборист Еттлі був змушений заявити, що Індія отримає статус домініону — аналогічний статусові Канади, Південної Африки, Австралії. Останньою надією британців хоча б частково зберегти свої позиції в Індії стала ставка на протистояння індуїстів та мусульман.
Мусульмани завоювали Індію за кілька століть перед британцями і склали більшість панівних класів цієї країни. Впродовж двох століть британського панування мусульманська громада (приблизно п’ята частина населення Індії) частково зберігала своє привілейоване становище порівняно з рештою місцевого населення. Головна їхня партія Мусульманська ліга виступала за збереження панівних позицій своїх одновірців, а у разі неможливості цього — за виділення районів Індії з переважно мусульманським населенням в окрему державу — Пакистан. Британці робили все, аби не допустити єдності двох основних релігійних громад країни. 16 серпня 1946 року в Калькутті, а згодом по всій Індії почалася кривава індуїстсько-мусульманська різанина.
Ґанді робив усе можливе, щоб зберегти єдність країни, яка стояла на порозі незалежності, а головне, припинити братовбивчу різанину. 77-річний Махатма метався між містами та провінціями, де щоразу виникали спалахи міжконфесійного насильства. Він ішов до індуїстів і до мусульман. І там, де він з’являвся, різанина вщухала. Проте одна людина не могла охопити всю величезну Індію.
У міжконфесійних сутичках загинуло не менше 700 тисяч людей, понад 6 мільйонів мусульман і 4,5 мільйона індуїстів змушені були покинути рідні місця, де більшість складали представники іншої конфесії. Індію таки було поділено на два домініони — Індійський Союз та Пакистан, до складу якого ввійшов також нинішній Бангладеш.