25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Не приховуй своїх планів.
«Із жодної таємної організації, хоч би якою великою вона була, не може вийти нічого доброго. Утаювання має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист».
Визнавай свої помилки.
Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ґанді зупинив кампанію сатьяґрахи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. «Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння ненасильства».
Не вдавайся до саботажу.
Ґанді виступав проти нищення будь-якого урядового майна чи об’єктів інфраструктури на знак протесту: «Навіть національний уряд одного дня може втратити здатність керувати державою, якщо кожен, кому заманеться, наполягатиме на своєму праві нищити мости, комунікації, дороги тощо, бо він не згоден з діями цього уряду. І далі, зло не в мостах, дорогах та комунікаціях, а в людях. Знищення мостів, скажімо, за допомогою динаміту, не приведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло».
Віддай перевагу насильству перед боягузтвом.
Під час однієї з акцій не-співпраці чоловіки — мешканці кількох сіл утекли від каральної експедиції, покинувши напризволяще свої домівки, жінок та дітей. «Я дорікав їм за боягузтво, а вони безсоромно прикривалися ненасильством, — згадував Ґанді. — Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво цілком несумісне з ненасильством. Перехід від статусу воїна до борця ненасильства можливий і навіть видається легким». «Я хочу, щоб і індуси, й мусульмани плекали в собі мужність і були готовими вмерти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай ліпше розвивають мистецтво вбивати й бути вбитими, ніж мають утікати від небезпеки, мов боягузи. У цьому випадку насильство краще, ніж втеча. Вони втікають, бо не мають мужності бути вбитими, вбиваючи».
Засновуючись на наведених вище нормах, Ґанді розробив цілу низку форм сатьяґрахи, які умовно можна поділити на «м’які», радикальні та екстремальні.
До м’яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум.
Для сатьяґрахі важливо почати боротьбу з переговорів, бо цим самим він дає зрозуміти супротивнику, що готовий до взаєморозуміння: не хоче його ні до чого змушувати. Якщо не вдасться залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж — третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов’язуються виконати. Цією третьою стороною може стати інша нація, суспільна інституція, індивід чи група.
Якщо не дали результатів перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які врешті закінчуються ультиматумом: «Виконайте наші мінімальні умови, бо в іншому разі ми будемо змушені вдатися до жорсткіших методів сатьяґрахи». Ґанді підкреслював, що ультиматум є не погрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяґрахі.
До радикальних форм Ґанді зараховував ґарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат.
Ґарталь — припинення роботи на короткий термін, скажімо, на один день чи кілька годин. У ґарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об’єднати групу сатьяґрахі, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів.
Страйк, загальний страйк та пікетування — більш-менш традиційні. Ґанді звертав увагу на неприпустимість насильства. Тому бажано, щоб рішення про страйк на кожному підприємстві приймалося одноголосно, а під час пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути.
Економічний бойкот — наприклад, довгострокова відмова від купівлі британських товарів в Індії. Соціальний бойкот полягає у відмові супротивнику в особистому спілкуванні, допомозі, за винятком тих випадків, коли його життю загрожує небезпека.
Дхарна — дуже давня й специфічно індійська форма протесту. Вона полягає в тому, що один або кілька протестуючих сідають навпочіпки на вулиці і кажуть, що не встануть доти, доки не буде задоволено їхні вимоги.
Гізрат полягає в масовій еміграції з регіону, де супротивник має найбільшу владу, — на певний час, доки супротивник не згодиться піти на поступки.
До екстремальних форм сатьяґрахи Ґанді відносив голодування, відмову від сплати податків, не-співпрацю, громадянську непокору і паралельне врядування.
Сам Ґанді часто вдавався до голодування, зокрема 1919, 1924, 1932, 1933, 1943 років, а востаннє — на початку 1948 року, за кілька днів до смерті. При цьому голодуючий відмовляється від їжі, а якщо супротивник не погодиться піти йому назустріч, сатьяґрахі голодує до смерті. В усіх випадках, коли Ґанді голодував, британська колоніальна адміністрація була змушена повністю чи частково задовольнити його вимоги.