Маленька Відьма та Кір
- Автор: Надемлінський Олексій
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-429-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Маленька Відьма та Кір». Краткое содержание книги:
Марина обирає перше, але навчання несподівано перетворюється на захопливу та небезпечну пригоду, яку дівчинці доведеться пережити зі своїми вчителями та друзями — котячим волхвом Кіром, Домовиком, Коловершею та різними хухликами й китоврасами.
— А хіба ні? — поцікавилася Маринка.
Кіт похитав головою.
— Не все так просто, — сказав він. — Домовик — це істота з роду духів. Твоя правда — він іноді з’являється перед людьми як маленький дідусь. Але це буває тоді, коли йому вкрай потрібно попередити про щось важливе мешканців дому, де він проживає.
— А ти тоді хто?
— Я? Я — Кіт Розумний.
— Кіт Розумний? — перепитала Маринка.
— Так. Ви, люди, хто? Латиною називаєтеся «Гомо сапієнс». По-тутешньому — людина розумна. Чи не так?
— Так, — згодилася Маринка.
— То чому ж і поміж котів не може бути своїх сапієнсів? Себто Котів Розумних. Може чи не може?
Маринка лише плечима повела. Ну що тут скажеш?
— От і я один із них, — продовжив кіт. — Кіт Розумний. Скорочено — Кір.
— І коли ж ти став Розумним?
Кіт, тобто Кір, з гідністю розправив вуса.
— Коли хочеш знати, то мені вже понад тисячу років.
— Тобі? Понад тисячу? — не повірила Маринка.
— Саме так. А перший мій предок — той кіт, який слугував першій у світі Бабі Язі.
— Бабі Язі?
— Припини перепитувати! — обурився Кір. — Ти ж не глуха!
— Вибач, — зніяковіла Маринка. — Просто якось дивно все це…
— Ще б пак, — насмішкувато муркнув Кір. — До речі, про неї теж усілякі історії розповідають. Ніби вона в одних казках нищить героя, а в інших — допомагає йому. Де логіка, питаю?
— Не знаю, — зізналася Маринка.
— Ти не одна така. А насправді Баба Яга просто дуже сильна відьма. І зовсім не страшна. Вона дуже справедлива. Інша річ, що її справедливість не всім до вподоби. Зазвичай Бабу Ягу побоювалися, проте у скрутну хвилину завжди зверталися до неї за порадою. І вона нікому не відмовляла… Так от, у того першого Кота Розумного було багато дітей. І я серед них. Не знаю чому, але лише мене одного віддали на виховання Бабі Язі. Точніше, вона сама вибрала мене. Тому я теж вивчився на Кота Розумного. А тепер вона відпустила мене, як ви кажете, у вільне плавання. І ось я тут — в Осокорках.
Маринка дивилася на Кіра широко розплющеними очима. Вона вірила і водночас не вірила його словам.
— А навіщо тобі Осокорки? І взагалі, що таке Осокорки? — несміливо запитала дівчинка.
Кіт легко перестрибнув із підвіконня на кухонний табурет.
— Якщо вірити давньослов’янській міфології, Осокорки — це таке місце на околиці Всесвіту. Там стоїть Світове Древо. Стародавні слов’яни вважали, що древо це є віссю світу. З нього можна потрапити в інші світи, тому що вершина древа впирається в небеса, а коріння сягає самого пекла.
— Це — якщо вірити міфології, — зауважила Маринка. — А насправді?
— А це і є правда, — усміхнувся Кіт. — Осокорки — одне з небагатьох місць на Землі, звідки можна потрапити в інші світи… У Тридев’яте царство, наприклад.
І ще в Осокорках дуже сприятливий клімат для чародіїв, чаклунів, відьом і відьмаків. Там, скажімо, знесилений чарівник може швидко відновити свої сили.
— А де вони, ці Осокорки? — запитала Маринка. Чесно кажучи, їй дуже хотілося побачити Тридев’яте Царство бодай одним оком.
— А ти поглянь у вікно, — порадив Кіт.
Маринка визирнула у вікно, нічого особливого там не побачила і запитала:
— Ти хочеш сказати, що наші Нові Осокорки і є саме тими Осокорками?
— А ти гадаєш, що люди дали цьому району таку назву просто так? Ні, нічого просто так не відбувається в цьому світі. І потім — подумай сама, як під час будівництва могли зберегти звичайнісіньке дерево? Де ти таке бачила?
— Ніде, — згодилася Маринка.
— Отож-бо й воно. А звідси можна зробити висновок, що це не простий осокір…
Цієї миті голосно задзеленчав телефон. Кіт зістрибнув із табуретки.
— Потім поговоримо ще на цю тему, — сказав він і пішов до кімнати.
Маринка взяла слухавку. Телефонувала мама. Вона сказала, що купила пельмені, і тому на вечерю нічого не треба готувати. Маринка завершила розмову і теж пішла до кімнати. Кіт солодко спав на підвіконні. Дівчинка з жалем подумала, що якісь пельмені завадили Кірові розповісти про Тридев’яте царство. І про Осокорки теж не все зрозуміло. Але будити кота вона не стала.
Під час вечері мама повідомила:
— Завтра субота, але мені потрібно вийти на роботу. Доню, може, ти хоч трохи наведеш лад у кімнатах?
З усієї домашньої роботи Марина найбільше не любила прибирання. Але вона сказала:
— Гаразд.
Мама піде на роботу — це добре. Адже тоді їм з Кіром можна буде розмовляти хоч цілісінький день.
— А в неділю ми сходимо кудись, — вибачливо додала мама.