Маленька Відьма та Кір
- Автор: Надемлінський Олексій
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-429-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Маленька Відьма та Кір». Краткое содержание книги:
Марина обирає перше, але навчання несподівано перетворюється на захопливу та небезпечну пригоду, яку дівчинці доведеться пережити зі своїми вчителями та друзями — котячим волхвом Кіром, Домовиком, Коловершею та різними хухликами й китоврасами.
Потім вершник з єдинорогом розвернулися до вікна і почали дуже повільно витікати назад. А коли майже щезли, єдиноріг пошепки мовив лише одне слово: «Дякую!»
Дивна річ, але від такого простого слова Марині зробилося легше, і вона провалилася в сон — але не той хворобливий сон, який буває під час гарячки, а в простий, здоровий сон натомленої за день людини. Крізь нього Маринка чула, як до кімнати увійшла мама. Вона доторкнулася губами доньчиного чола і сказала бабусі, що стояла в дверях кімнати:
— Здається, температура спала.
…А вранці дівчинка прокинулася, наче нічого й не було. Але мама та бабуся ще протримали її в ліжку цілу добу.
Маринка не розповіла про дивну істоту. І без того мама вважала її фантазеркою. Вона не розповіла про це і подругам — бо ті вміли тільки хихотіти. А ось бабусі Оксані розповіла. У відповідь вона поцілувала її в чоло і шепнула: «Молодець, що нікому про це не сказала. Прийде час — сама у всьому розберешся».
А потім якось вона почула, як бабуся розмовляє з мамою на кухні.
— Маринка зростає такою фантазеркою, — скаржилася мама.
— А що ти хотіла? — запитала бабуся.
— Щоб дитина на життя дивилася реально.
Бабуся дзенькнула чи то сковорідкою, чи каструлею.
І несподівано сказала:
— Є багато чого на світі, друг Гораціо, що й не снилося нашим мудрецям!
— Мамо, залиш свого Шекспіра в спокої, — образилася Тетяна Григорівна. — Зараз не шістнадцяте століття!
— Ти хочеш, щоб я їй про розв’язання диференціальних рівнянь розповідала? Ні, краще вже хай вчиться готувати, розуміти хороші вірші і мріяти… А ще — дивитися на світ своїми очима, своїми, а не моїми чи твоїми…
Чомусь Маринка подумала, що ця розмова добром не закінчиться, тому навмисне голосно затупотіла ногами і забігла в кухню. Дивна розмова між мамою та бабусею Оксаною припинилася сама собою…
Просто Кіт
І ось настав той день переїзду. Як ви розумієте, це не надто хвилювало Маринку. Її більше тішило те, що буде після переселення. А саме — вона чекала від мами обіцяного кошенятка.
На те, що у неї буде кошеня одразу після переїзду, Маринка не сподівалася. Вона занадто добре знала свою маму, у якої, звичайно, одразу з’явиться безліч невідкладних справ, і їй буде «не до того».
На обіцяне від мами потрібно було чекати дуже довго — це Маринка засвоїла з раннього дитинства. І все ж день переїзду наближав її до здійснення мрії.
День був весняний, але похмурий. Мама посадила Маринку на заднє сидіння автомобіля, і вони поїхали оглядати свою нову квартиру. Попри похмуру погоду, і у мами, і у дочки настрій був дуже добрий.
Тетяна Григорівна впевнено вела машину.
Їх обігнало дуже брудне авто. Ззаду на машині хтось неакуратно написав на бруді пальцем: «Я схожа на свого власника». І Марина з мамою усміхнулися. Зненацька щось ляснуло, загуркотіло, автомобіль хитнуло туди-сюди, і він, упершись у бордюр, зупинився.
— Тільки цього ще не вистачало! — пробубоніла мама.
— А що сталося? — запитала Маринка.
— Карбюратор зачепився за радіатор, — відповіла вона словами своєї звичної приказки.
Маринка вже знала, що після такої відповіді краще не ставити зайвих питань.
Мама вийшла з машини. Маринка — слідом за нею. Заднє ліве колесо зморщилося і стало схоже на обличчя людини, яка необачно з’їла цілий лимон.
— Страшніше від цвяха в черевику може бути тільки цвях у колесі.
— Що будемо робити? — поцікавилася Маринка.
— Трошки забруднимося, поміняємо пробите колесо на запасне та й поїдемо собі далі.
— Тобі допомогти?
— Гадаю, що я сама швидше впораюся. Колесо, доню, має міняти лише одна людина. Інакше один понадіється на іншого — і врешті якийсь болт буде незатягнутий. Але найприкріше те, що до нашого будинку ми не доїхали якихось двісті метрів.
Поки мама поралася з колесом, Маринка стояла поруч і озирала навколишні краєвиди. Нові Осокорки нічим не вирізнялися з-поміж інших нових районів. Таких Марина бачила багато. Тому її увагу привернув кіт. Він сидів неподалік і дивився на дівчинку зеленими очима.
Кіт був великим. І чорним. Власне, він був не зовсім чорним. Чорні смуги на боках сусідили зі світлими. Кіт дивився на дівчинку так, наче намагався загіпнотизувати її.
— Все, доню, поїхали далі, — покликала мама.
— Поглянь на того кота — справжня пантера! — показала дівчинка.
Мама озирнулася.
— Схоже на те, — згодилася вона. — І який поважний!