Вітри сподівань

Чи я в лузі не калина була, Чи я в лузі не червона була? Взяли ж мене поламали І в пучечки пов’язали — Така доля моя! Гірка доля моя! Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили — Така доля моя! Гірка доля моя! Чи я в батька не дитина була, Чи я в батька не кохана була? Взяли ж мене заміж дали І світ мені зав’язали — Така доля моя! Гірка доля моя!

Розплели косу, і приданка Євдокії, взявши з піднесеного барильця трішки меду, розтерла його в долонях і злегка провела по розпущеному волоссю молодої, аби завжди солодкою та любою була для чоловіка. Старша дружка Векла почала одягати жіночий очіпок, а молода, стусонувши головою, зірвала його. До неї підскочили дружки та взялися умовляти одягнути очіпок і зробити поступ у жіноцтво, але і вдруге Євдокія зірвала його. А коли втретє Векла одягала очіпок, умовляючи та голублячи молоду, Євдокія скорилася, випрямила голову і дозволила зібрати волосся в жмут.

Мати Євдокії знову заголосила за своєю донькою, і, співчуваючи їй, заголосили сердобольні бабці та молодиці. Та вже плач не допоміг, молода вирушала в дім свого судженого Грицька. Під веселі пісні дівчат та парубків, калатання бубна та гру музик Євдокію повели за ворота до Грицькового воза, а позаду дружки несли торби з приданим, а брати тягли чималу скриню. Весільний гурт з боку Євдокії вихваляв молоду та багатий посаг, що вантажили на воза. Побіля воза вже гордовито гарцював на своєму Янголі Грицько, а Андрій вичікував на вірному Орлику, доки молода всядеться на воза. Брати підняли Грицькову жону і посадили поряд з багатим посагом. Візник підстьобнув коня і повіз молоду до обійстя Підлужних. У дворищі Троянів здійнявся жалібний ґвалт, а вірні дружки, обступивши віз, проводжали свою подружку до її судженого. За возом йшли ще ті, хто бажав почастуватися на весіллі в Підлужних, а дехто з молодших витанцьовував на козацький лад з присадками та різними вихилясами. Щасливий Грицько раз у раз поглядав на свою Євдокію, а якщо хтось із молодиків підступався близько до воза, завзято покрикував:

— Не кушпельте побіля молодої, гультяї!

Ярема відтісняв захмелілих гуляк, щоб тупцювалися подалі від Грицькового «скарбу».

Під’їхали до воріт двору Підлужних, і Грицько, віддавши повід Янгола Миколці, взяв з воза на руки кохану Євдокію і поніс її під схвальні вигуки бояр. Хтось кинув Грицькові під ноги куль із запаленою соломою, і він, переступивши оте диво, вніс молоду до дворища. Тут його з хлібиною чекала Тетяна Підлужна. Молоді вклонились їй, поцілували хліб і, відламавши по шматочку, пригостили одне одного. Захмелілі гості кинулися вітати Грицька та Євдокію. Весільні подарунки складали у короб, який заздалегідь приготував Андрій. Коваль Петро з Варварою пригощали оковитою гостей, що підходили з подарунками, наливаючи у чарки з чималої сулії.