Коло смерті
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-94-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коло смерті». Краткое содержание книги:
«Коло смерті» — твір, написаний в кращих традиціях сучасного скандинавського детективного роману.
— У неї дитина-каліка, — повторив він знову. — Іноді ранку не вистачає. Не часто, але час до часу, буває, спізнюється. Так триває вже десять років. Вона завжди надолужує згаяне, і ми завжди з розумінням до цього ставилися. Вважай, що фірма уклала з Євою мовчазну угоду…
— Я… — розгублено затнувся Ганс Улав. — Мені ніхто про це не казав…
— А ти й не питав. Скільки часу ти вже тут працюєш?
— Е-е… п'ять місяців. Скоро шість буде.
— Ото власне… Не так довго. Єва тобі в матері годиться. Вона вправний секретар і чудова людина, берегиня цієї контори, завжди такою була. Раджу зачекати років зо два, найменше, перш ніж починати когось приструнчувати. А ще раджу, перш ніж роззявляти на когось рота, спершу запитай мене або Петера, інакше партнером тобі не бути.
Обличчя Ганса Улава вкрилося гарячковими червоними плямами, чи то від злості, чи ніяковості — не знаю. Він потягнув пальцем за сніжно-білий комірець сорочки, ніби той раптом став йому затісний.
— Послухай-но, Гансе Улаве, ти добрий адвокат, вмієш давати раду з клієнтами, вмієш заробляти гроші. Тому й став нашим партнером, але це ще не означає, ніби ти всі розуми поїв. Отаке, як щойно з Євою, зайве. Цим поваги не зажити, навіть, якщо тобі так здавалося. І не дивися ображено, ліпше прислухайся до моїх слів. Хай тобі це стане научкою, окей?
Молодик кивнув, промимрив щось схоже на визнання моєї рації і вийшов за двері. За півроку я пізнав Ганса Улава з іншого боку. Партнерство не пішло йому на користь. Він не терпів критики, його вже встигли незлюбити і помічники адвокатів, і офісний персонал. Я важко зітхнув, підвівся, щоб навідатися до Петера.
Він слухав мене на піввуха, а з того, як неспокійно шугав очима по кімнаті, я помітив його нетерплячку. Дуже скоро він мене урвав:
— Я не маю на це часу, Мікаелю!
— То ти вважаєш цілком прийнятним, якщо один з наших партнерів позбавлений навичок спілкування та співчуття, наче якийсь бабак?
— Усе внормується, Мікаелю. Ганс Улав молодий і недосвідчений. Ми теж такими були…
— Але ми ніколи не були самовпевненими гівнюками!
— Що?
— Окей, може, в деяких ситуаціях, але не в своєму колективі. Я принаймні ніколи не відчував потреби вивищитися коштом підлеглих.
— Гаразд. Виговорився… — з приреченим виглядом мовив Петер.
Раптом я завважив, який він має змарнілий вигляд. Нездорова сіризна на обличчі, мішки під очима, відвисле підборіддя робили його старшим і буркотливішим за того Петера, якого я знав і любив раніше.
— Наша фірма котиться в пекло, Петере. Цей молодик — лайно. А Стейнар Крукен…
— Що не так з Крукеном? Обидва новачки тобі не пасують?
— Стейнар формаліст, бюрократ, вузьколобий жевжик, без краплини червоної крові в жилах. Він мав би бути ревізором, та аж ніяк не адвокатом. І ти, Петере, знаєш, що це правда…
— Не ти, Мікаелю, а вони обидва тягнуть на собі відповідальність за діяльність фірми. Вони розвантажили мене, хоч трохи звільнили мені руки, чого б ніколи не зробив ти.
— Не всі вроджені адміністратори, — пробурмотів я.
— Не всі готові брати на себе відповідальність, Мікаелю. До того ж, не я, а ти відмовив Сюнне торік…
Удар поцілив.
— Що відбувається, Петере? З тобою неможливо розмовляти. Коли востаннє ми стрічалися за пивом?
Петер навіть голови не підвів, відмахнувся рукою від мене:
— Мені треба працювати, Мікаелю…
У моєму кабінеті стало ще задушливіше. Сорочка прилипла до тіла, під пахвами розповзлися темні кола від поту. Я зітхнув, уявивши смак холодного пива й освіжну морську купіль. Раптом перед очима постало витончене, інтелігентне обличчя Сюнне, струнка, трішки незграбна, та все ж елегантна постать — мені її бракувало. І враз сяйнуло до голови, що я не тішуся ранішнім приходом на роботу. Ця фірма, співвласником якої я був, непомітно перестала бути затишним місцем, і це боляче мене діткнуло.
Розділ З
Ґустав Німан, здавалося, ось-ось розтане. Краплини поту цяпали з-під волосся, стікали чолом, скраплювалися на верхній губі, котилися на комір сорочки — чоловік, буквально, розчинявся. То була, якщо я не помилявся, неймовірно налякана людина.
Німана арештували на летовищі напередодні ввечері з валізою, повною грошей. Він саме збирався сідати на літак до Лондона, у кишені мав квитка в один бік до Бангкоку. Двоє службовців в однострої привели його вранці до суду. На запитання судді, чому він не з'явився на засідання минулого дня, Німан, потупивши погляд у стільницю стола, відповів, що забув. Від такої відповіді суддя Стенерсен отетерів.